Казки про силу. Карлос Кастанеда

відчув, що контролюю ситуацію, і відмовився щось собі пояснювати чи думати взагалі. На мить у мене склалося враження, що я зможу втримувати того чоловіка в полі зору та змушу його залишатися там, де він був. Потім у мене незвично защеміло у грудях. Здавалося, щось хотіло вирватися з мене назовні, і я далі вже не міг тримати напруженими м’язи на череві. І в ту ж саму мить, коли я їх розслабив, на мене із чапаралю кинулося щось темне, що обрисами нагадувало величезного птаха чи якусь літаючу тварину. Виглядало так, наче обриси чоловіка змінилися на обриси птаха. Мене накрило відчуття нездоланного страху. Я хапнув ротом повітря, голосно скрикнув і впав на спину.

      Дон Хуан допоміг мені піднятися. Наші обличчя зустрілися майже носом до носа. Він сміявся.

      – Що то було? – прокричав я.

      Він примусив мене затихнути, закривши мені рота долонею. Він приклався губами мені до вуха та прошепотів, що ми повинні залишити це місце спокійно й організовано, ніби нічого й не сталося.

      І ми пішли собі пліч-о-пліч. Він ступав розслаблено та рівно. Пару разів він швидко озирався довкола. Я робив так само і двічі був помітив якусь темну масу, що, здавалося, йшла за нами. Зненацька я почув гучний моторошний крик позаду. Я пережив тоді мить істинного жаху; моїм черевом пробіглися брижі, одразу ж перейшовши у спазми, які щомиті ставали все сильніші, аж поки не змусили моє тіло просто бігти.

      Описати мою реакцію можна хіба що термінологією дона Хуана; так от, я можу сказати, що моє тіло завдяки переляку, який я пережив, отримало можливість продемонструвати те, що він називав «силохіддю», – це була техніка, якої він навчив мене багато років тому і яка являла собою біг у темряві без спотикання та без жодної шкоди для бігуна.

      Я й сам не зрозумів, що я зробив або як я це зробив. Просто несподівано я знову опинився біля будинку дона Хуана. Вочевидь, він також біг, і ми прибули одночасно. Він запалив свій гасовий ліхтар, підвісив його до балки у стелі та, ніби нічого не трапилось, попросив мене сісти і розслабитись.

      Деякий час, поки моя нервозність не стала більш керованою, я бігав підтюпцем на місці. Потім сів. Дон Хуан настійливо попросив, щоб я поводився так, наче нічого не сталось, та вручив мені мого блокнота. Я й не помітив, як при поспішному відступі з кущів загубив його.

      – А що то там було, доне Хуане? – запитав я нарешті.

      – То була твоя зустріч зі Знанням, – відповів той, підборіддям показуючи на темну кромку пустельного чапаралю. – Я взяв тебе туди тому, що на якусь мить угледів Знання, яке перед цим просто снувало навколо будинку. Можна сказати, Знання знало, що ти приїдеш, і чекало на тебе. Замість того щоб зустрічатися з ним тут, я подумав, що буде правильніше влаштувати вам зустріч у місці Сили. Потім я провів один тест, щоби побачити, чи достатньо в тебе особистої Сили, щоб виділити Знання з-поміж усього іншого навколо нас. Ти все зробив добре.

      – Зачекайте хвилинку! – запротестував я. – Я бачив