Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи

від задоволення.

      – Воно й не дивно, що тобі не віриться. Серед цих бо рубінів є три найбільші у світі. Їх, Найтоне, носила Катерина, російська імператриця. Той, що по центру, називається «Серце вогню». Він ідеальний – жодного ґанджу.

      – Але, – пробурмотів секретар, – вони ж, напевно, вартують цілого статку.

      – Чотирьох-п’яти сотень тисяч доларів, – незворушно озвався ван Олдін, – і це без урахування їхньої історичної цінності.

      – І ви ось так запросто носите їх у кишені?

      Той вдоволено засміявся.

      – Виходить, так. Бач, яка справа: це мій маленький подаруночок Руті.

      Секретар стримано всміхнувся і промимрив:

      – Тепер я розумію нетерпіння місіс Кеттерінґ, яка ледь телефон не обірвала.

      Але ван Олдін похитав головою. На його обличчі знову проступив суворий вираз.

      – Тут ти помиляєшся, – сказав він. – Вона про них нічого не знає: я хочу зробити їй невеличкий сюрприз.

      Він захлопнув футляр і знову взявся неквапливо загортати його.

      – Нелегко жити, Найтоне, знаючи, як мало можна зробити для тих, кого любиш. Я міг би викупити для Рут чималу частку нашої планети, якби лише це чимось допомогло, але ж пуття від того не буде. Або можу повісити їй на шию ось ці брязкальця і, чого доброго, подарувати кілька митей насолоди, але… – Він похитав головою. – Коли жінка нещасна у власному домі…

      Речення залишилося незакінченим. Секретар делікатно кивнув. Він бо як ніхто інший знав репутацію високоповажного[4] Дерека Кеттерінґа. Ван Олдін зітхнув. Засунувши пакунок назад до кишені пальта, він кивнув Найтону і вийшов з кімнати.

      Розділ четвертий

      На Керзон-стріт

      Дружина високоповажного Дерека Кеттерінґа мешкала на Керзон-стріт. Дворецький, який відчинив двері, одразу ж упізнав Руфуса ван Олдіна й дозволив собі стримано посміхнутися на знак привітання. І провів відвідувача нагору, у просторий салон на другому поверсі.

      Жінка, яка сиділа біля вікна, із криком звелася на ноги.

      – Ох, тату, як же добре, що ти зазирнув! А я цілий день надзвонювала майорові Найтону, аби зв’язатися з тобою, але він ніяк не міг сказати напевно, коли варто очікувати на твоє повернення.

      Рут Кеттерінґ було двадцять вісім років. Хоча її не назвеш красунею чи навіть у справжньому сенсі слова гарненькою, та все ж вона мала приголомшливий вигляд завдяки кольоровій гамі. Ван Олдіна свого часу дражнили «рудим-коноплястим», а от колір волосся Рут наближався до чистого каштанового. У комплекті з ним ішли карі очі й вугільно-чорні вії – останній ефект дещо підсилювався фарбуванням. Вона була висока, струнка й не позбавлена грації рухів. При побіжному огляді її обличчя здавалося ликом Рафаелевої Мадонни. І лише придивившись, можна було помітити ту саму лінію щелеп та підборіддя, що й у батька, яка свідчила про ту ж рішучість і жорсткість. Вони були до лиця чоловікові, а от жінці пасували не так. Із самого дитинства Рут ван Олдін звикла чинити по-своєму, і кожен, хто коли-небудь ставав у неї на шляху, швидко усвідомлював, що дочка Руфуса

4

Звертання до нащадків вищої британської знаті, особливо до дітей перів.