Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи

впустила відвідувача й, затамувавши подих, оголосила:

      – Доктор Гаррісон.

      Кремезний чоловік середніх літ увірвався з тими ж завзяттям і жвавістю, які й віщувала його атака на дверний молоток.

      – Доброго ранку, міс Ґрей.

      – Доброго ранку, докторе Гаррісоне.

      – Я заявився у таку рань, – почав лікар, – на той випадок, якщо ви вже отримали звістку від однієї з кузин Гарфілд, що іменує себе місіс Семюел,[12] – украй противної особи.

      Не кажучи й слова, Кетрін узяла зі столу один із листів і простягнула лікареві. А відтак із чималою втіхою спостерігала, як той проглядає його, гнівно суплячи свої кущисті брови і обурено пофиркуючи й покректуючи. Дочитавши, доктор Гаррісон знову кинув аркуш на стільницю.

      – Ну й чортівня! – видобув він, закипаючи люттю. – Нехай ця писанина вас не тривожить. Вони самі не знають, що верзуть. Розум місіс Гарфілд був такий же непотьмарений, як ваш або мій, і жодна душа не доведе протилежного. Їм нема з чим іти до суду, і вони це знають. Усі ці балачки про позов – чистий блеф. А звідси й спроба тишком-нишком окрутити вас. І глядіть же, моя люба, не піддайтеся на їхні лестощі. Не вбийте, бува, собі в голову, що віддати ці гроші – ваш моральний обов’язок, чи ще якусь подібну маячню, породжувану надто вразливим сумлінням.

      – Боюся, моє сумління не настільки вразливе, – сказала Кетрін. – Усі ці люди – далекі родичі місіс Гарфілд по чоловікові, які впродовж її життя і близько не підходили до неї й не звертали на ту ні найменшої уваги.

      – Ви мудра жінка, – зауважив лікар. – Я ж бо як ніхто інший знаю, що впродовж останніх десяти років життя у вас було не мед. Тож ви маєте повне право скористатися із заощаджень старої, хай скільки вони становлять.

      Кетрін задумливо посміхнулася.

      – Хай скільки вони становлять… – повторила вона. – То ви, докторе, не маєте й гадки про обсяг спадщини?

      – Ну, її, припускаю, достатньо, щоб давати фунтів п’ятсот річних чи близько того.

      Жінка кивнула.

      – Так я і думала, – відказала вона. – А тепер прочитайте ось це.

      І простягнула йому послання, яке дістала з довгастого блакитного конверта. Лікар ознайомився з ним, і з його вуст зірвався вигук цілковитого приголомшення.

      – Не може бути, – пробурмотів він. – Не може бути.

      – Свого часу місіс Гарфілд стала однією з перших акціонерок «Мортолдз». Іще сорок років тому вона отримувала вісім або й десять тисяч прибутку на рік, не менше. А я певна, що та ніколи не витрачала більше чотирьох сотень із цих грошей. Вона завжди була надзвичайно ощадлива. Мені весь час здавалося, що їй доводиться трястися над кожним пенні.

      – А тим часом її капітал накопичувався, даючи прибутки з урахуванням реінвестицій. Люба моя, то ви будете дуже багатою жінкою.

      Кетрін Ґрей кивнула.

      – Так, – погодилася вона. – Буду.

      Але сказала це безпристрасним, відстороненим тоном, неначе дивилася на всю цю ситуацію

12

За звичаєм описуваних часів, до заміжньої жінки належало офіційно звертатися не лише на прізвище, але й на ім’я чоловіка: так, «місіс Мері Енн Гарфілд» паралельно йменувалася «місіс Семюел Гарфілд».