Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи

брови, – чи не… О, доброго ранку, Пупсику! Що, дорогенький, зібрався пограти в теніс? Ну й молодець!

      Пупсик приязно всміхнувся на таке звертання і, недбало кинувши: «Ну й шикарний у тебе вигляд у цій персиковій штуці!», проплив повз них і далі, вниз по сходах.

      – Солоденький… – тільки й видобула леді Темплін, проводжаючи ніжним поглядом чоловіка. – Так, то про що це я? А! – І знов налаштувалася на діловий лад. – Я подумала…

      – Ох, заради Бога, та народжуй нарешті. Ти повторила це вже тричі.

      – Ну й от, люба, – повела далі її мати, – я подумала, що з мого боку було б люб’язно написати дорогій Кетрін і запросити до нас на відвідини. Вона ж бо, звісно, не має жодних зв’язків у світському товаристві. І для неї ж виявиться зручніше, якщо її введе туди хтось із рідні. І їй добре, і нам непогано.

      – І скільки ти сподіваєшся видоїти з неї? – запитала Ленокс.

      Матір з докором поглянула на доньку і пробурмотіла:

      – Нам, звісно, треба буде дійти певної згоди в питанні фінансів. Якби ж то не одне та друге… тут війна… а тут твій бідолашний батько…

      – А тепер іще й Пупсик, – докинула Ленокс. – Він бо, коли завгодно, недешеве задоволення.

      – Наскільки я пригадую, вона була славною дівчиною, – промимрила леді Темплін, гнучи свою лінію, – тиха, ніколи не пнулася наперед, не красуня і не серцеїдка.

      – Тож на Пупсика не зазіхатиме? – вставила Ленокс.

      Леді Темплін кинула на неї протестний погляд.

      – Пупсик би ніколи… – почала вона.

      – Звісно, – погодилася донька. – Я теж так думаю: він збіса добре знає, чий хліб – та ще й із маслом – їсть.

      – Люба, – дорікнула матір, – ну й вульгарна у тебе манера висловлюватися.

      – Вибачай, – кинула Ленокс.

      Леді Темплін підібрала свій пеньюар, примірник «Дейлі мейл», косметичку й кілька розрізнених листів.

      – Я негайно напишу дорогій Кетрін і нагадаю їй про старі добрі часи в Еджворті.

      І, випромінюючи очима цілеспрямованість, пройшла в будинок.

      На відміну від місіс Гарфілд, писала вона, наче дихала. Без найменшої заминки чи паузи її перо заповнило чотири аркуші, і кореспондентка, перечитавши отриманий опус, не виявила потреби змінити й словечка.

      Кетрін отримала цього листа на ранок після прибуття в Лондон. Учитувалась вона між рядків чи ні – це інша річ. Але кинула його в сумочку й поспішила на зустріч, призначену їй адвокатами місіс Гарфілд.

      Їхня контора, одна з найстаріших у місті, була розміщена на Лінкольн-Інн-Філдз, і після кількахвилинної затримки відвідувачку провели в кабінет старшого партнера – люб’язного літнього джентльмена з проникливими блакитними очима і якоюсь батьківською манерою спілкуватися.

      Хвилин двадцять проговоривши з ним про заповіт місіс Гарфілд і пов’язані з ним юридичні формальності, Кетрін зрештою показала баристеру листа місіс Семюел.

      – Гадаю, мені краще ознайомити вас із ось цим, – сказала вона, – хоча це й досить таки сміховинно.

      Той прочитав