Чемні дівчатка потрапляють у Рай, погані – куди забажають. Уте Эрхардт

тануть її шанси на участь у семінарах. Окрім того, шеф уважатиме її ні на що не спроможною. Місяцями жалітися, і на тобі – типово по-жіночому, коли випадає нагода, дати задню. Почервонівши, Петра випорскує гнів назовні. Сльози розмивають її туш, голос зривається. Кляус пускає в хід усі засоби: «Ти б себе зараз бачила – який жахливий вигляд ти маєш, коли розігруєш усю цю виставу». Петра вилітає з кімнати, іде у ванну, визнаючи власну поразку. У чомусь він таки має рацію: він працює цілий тиждень, а вона хоче звалити на нього щосуботи дитину – опікою це аж ніяк не назвеш. Вона вагається між відмовою від підвищення кваліфікації й виходом (знову попросити маму), а також відчуттям, що найкраще втекти від усього, далі від чоловіка, який тільки те й робить, що підводить її.

      Петра потрапила в пастку. Вона хоче, щоб Кляус рахувався з її професійними амбіціями, визнавав їх та підтримував. Однак, коли розпочинає з ним серйозно говорити, щоб захистити свої інтереси і змусити його в разі потреби пристати на її побажання, щоразу почувається маленькою, безпорадною дівчинкою. Жінка вперто тупає ногою, плаче й повністю втрачає контроль над собою. Не дивно, що він перемагає: по-батьківському взявши над нею опіку, пояснює їй власне бачення справи й робить те, що хоче ВІН. Наприкінці таких дискусій, які постійно повторюються, вона найбільше прагне розлучення. І в той самий момент, коли хоче його кинути, прагне йому подобатися. Петра видається собі якоюсь божевільною: начебто воліє піти, але боїться, що він її покине. Можливо, за цим і криється причина, що він не бажає бачити її такою страшною й заплаканою. Боязнь бути покинутою сильніша за бажання піти самій.

      Страхи, які заважають жінкам розкрити свій потенціал, не завжди є глибинними. Нерідко це, на перший погляд, безневинні шаблони, які заганяють у рамки думки та дії.

Чи приречені сильні жінки на самотність?

      Сам термін «незалежність» може набути негативного відтінку й завести в мисленнєву пастку. Дуже часто ми ставимо між ним та самотністю знак рівності. Виникає типовий, але оманливий висновок: «Хто незалежний, той самотній». Страх самоти стає підступною пасткою, тому деякі жінки схильні до того, щоб створювати довкола себе образ незамінних. Вони прагнуть бути потрібними, а уявлення про самотнє життя – найгірше, що виринає в їхніх головах. Заради стосунків вони жертвують собою, посміхаються, а всередині так і залишаються на самоті. Існує безліч мисленнєвих пасток, проте особливо небезпечне ототожнення незалежності та самотності.

      Уявлення, що незалежність веде до самотності, хибне! Навпаки – тільки незалежність уможливлює креативне, спокійне та відкрите співіснування. Лише той, хто не залежить від інших, спроможний вільно вирішувати, з ким і в який спосіб хоче мати справу. Тільки самостверджені та незалежні люди можуть жити одне з одним рівноправно.

      Це не виключає того, що треба допомагати одне одному й намагатися бути приязними. Однак мірилом має виступати власне, вільне рішення,