Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

Ганнусю за зап’ясток, а вона марно намагалася вирватися, а потім безцеремонно вдарила його по руці держаком граблів.

      – Злючка! – ображено вигукнув хлопець, потираючи забиту руку.

      – Не будеш заважати! Краще йди звідси!

      Лесь спохмурнів та швидко рушив до цих двох.

      – Що тут відбувається? – так грізно запитав він, що Мартин аж позадкував, а Ганнуся зашарілася, немов скоїла капость.

      – Та я оце мимо проходив і зайшов привітатися, – пробелькотів Мартин.

      – Привітався?

      – Угу.

      – От і розумничок! А тепер іди, куди йшов, – порадив Лесь. – У нас із сестрою є справи, і тому не можемо тебе прийняти, як належить. Дядькові своєму переказуй вітання!

      Мартин, похнюпившись, побрів до воріт. А ледь він зник з очей, Лесь запитав сестру:

      – І давно він до тебе чіпляється?

      – Знедавна, – нехотя мовила Ганнуся. – Ти тільки не думай, що я даю привід! Але відколи я підросла, то він… Загалом він мене з дитинства знає, проте тепер…

      – Проте тепер, як ти, сестричко, дівувати почала, то в цьому бевзні прокинувся апетит?! – роздратовано мовив Лесь. – Він же тобі не подобається, чому ти дядькові не поскаржишся?

      – Ну, він мені не настільки докучає… Та й соромно мені дядечкові таке говорити, – мовила Ганнуся, почервонівши.

      Лесь зітхнув та пригорнув сестру до себе, пообіцявши:

      – Я поговорю з ним, щоб він не чіплявся до тебе.

      – Ні. Не втручайся! Я сама в змозі впоратися з набридливими залицяльниками, – твердо мовила Ганнуся. А потім запитала, щоб перемінити незручну тему: – Ти, мабуть, чогось хотів від мене? Та ти ж мої грядки топчеш! Ану тпрусь звідси!

      Лесь розсміявся, проте обережно вийшов з квітничка.

      – Так, я хотів попросити тебе про послугу. Коли мені прийде лист від дівчини на ім’я Олеся Гориченко, то ти його приховай від дядька. Або принаймні вмов його не читати. Віддаси його мені, коли я повернуся.

      – А куди ти їдеш?

      – У військо Гуляницького.

      – Господи Боже! – заволала Ганнуся і, впустивши граблі, кинулася братові на шию. – Лесику, навіщо? Хіба ти не можеш залишитися в Ніжині? Адже тут теж козаки потрібні.

      – Я вже вирішив, Ганнусю, бо треба ж мені чимось у житті займатися! Тож не відмовляй мене! Ти допоможеш мені?

      – А що це за дівчина? – запитала Ганнуся, з тону брата зрозумівши, що вмовляння будуть марними.

      – Ну… – зам’явся Лесь.

      – Добре! Я не лізтиму у твої справи, а ти не лізтимеш у мої. Домовилися? Господи, братику, бережи себе, а ми з дядьком будемо просити за тебе Бога! – вигукнула Ганнуся, міцно обнімаючи брата.

      Лесь написав Катерині, дружині хрещеного, і попросив її потайки віддати Олесі примирливого листа. «Тітка нічого не скаже хрещеному. А Олеся пробачить мені, і ми одружимося. Байдуже на все! Дядько правильно казав, що треба жити своїм розумом!» – думав Лесь.

      Розділ ІІ

      Облога Варви

      Divide