Коли Ніцше плакав. Ирвин Ялом

повертатися до Матільди.

      – Фройляйн, я зроблю все можливе, щоб допомогти вашому приятелеві. Дозвольте вручити вам мою візитівку. Зустрінуся з вашим другом у Відні.

      Лу Саломе кинула оком на картку, перш ніж покласти її в гаманець.

      – Докторе Броєр, боюся, що це не така проста річ. Ніцше, так би мовити, не належить до пацієнтів, ладних допомогти лікареві. Правду кажучи, він і не знає, що я тут розмовляю з вами. Він дуже замкнутий, гордий і ніколи не признається в тому, що потребує допомоги.

      – Але ви кажете, що він відкрито говорить про самогубство.

      – У кожній розмові, у кожному листі. Але не просить допомогти. Якби він знав про нашу розмову, то ніколи б не пробачив мені і – я певна цього – відмовився б проконсультуватися з вами. Навіть якби мені якось вдалося намовити Ніцше зробити це, то на консультації він обмежився б своїм тілесним нездужанням. Ніколи й нізащо не став би просити вас полегшити його відчай. У нього глибоке переконання про слабкість і силу.

      Прикро вражений Броєр уже нетерпеливився.

      – Отже, фройляйн, драма ускладнюється. Хочете, щоб я зустрівся з таким собі професором Ніцше, якого ви вважаєте одним із найбільших мислителів сучасності, аби переконати його, що життя – чи принаймні його життя – варте того, щоб жити. І на додачу я маю діяти так, щоб наш філософ ні про що не здогадався.

      Лу Саломе кивнула, глибоко зітхнула й відкинулася на спинку стільця.

      – Але як це здійснити? – спитав сам себе Броєр і зразу ж відповів: – По-перше, вилікувати від розпачу – це вже недосяжна мета, як на медичну науку. А по-друге – умова, щоб пацієнта лікувати потайки, переправляє нашу справу до сфери фантастики. Може, є й інші перешкоди, про які ви ще не сказали? Може, професор Ніцше говорить тільки санскритом або ж відмовляється покинути свою відлюдну оселю в Тибеті?

      Броєр почувався пустотливо, але, помітивши, що Лу Саломе задумалася, швидко опанувався.

      – Серйозно, фройляйн Саломе. Як мені це зробити?

      – Ось бачите, докторе Броєр! Тепер ви розумієте, чому я розшукувала саме вас, а не когось менш знаного!

      Дзвони церкви Сан-Сальваторе бемкнули годину. Десята. На цей час Матільда вже тривожиться. Ех, якби не вона… Броєр знову дав знак офіціантові. Чекаючи на рахунок, Лу Саломе виголосила незвичайне запрошення:

      – Докторе Броєр, чи не завітали б ви завтра до мене на сніданок? Я вже сказала раніше, що якось мірою відповідаю за відчай професора Ніцше. Мушу багато чого ще вам сказати.

      – На жаль, завтра я не зможу. Не щодня вродлива жінка запрошує мене на сніданок, але мушу вам відмовити, фройляйн. Я приїхав сюди з дружиною, і дуже небажано знову покинути її саму.

      – Якщо так, то запропоную інший план. Я пообіцяла братові навідати його в цьому місяці. Справді, до останнього часу я мала намір поїхати туди з професором Ніцше. Коли буду у Відні, тоді, з вашого дозволу, повідомлю вам додаткові дані. А тим часом я спробую вмовити професора