НА ДНІ. Гумористична правда. СтаВл Зосимов Премудрословски

як! – дежурний за посміхався. – І кістка вкрав? принесення засміялися. – І приїхав до Пітера її побаще продати?! – гогот посилився.

      – - Чи не богохульство, антихрист, Ірод царя небесного, а то я вас усіх прокляну!!!! – випучіл очі Серафим і ненавмисно по-старечому пернул.

      – - А ось пердеть тут не треба. – заметіл черговий.

      – - Так це він так проклинає. – добавіл стоїть по зади мент. Серафим ще більше розкрив свої розкосі очі, зіниці яких були: один – темно-зелений, а інший – світло-коричневий.

      – - А хочеш, я тебе щас прокляну? – спросіл здоровий з автоматом. – короче, будеш геть, парашу в сараї у нас у відділі щас чистити.

      – - А я буду прокурору скаржитися від імені православної церкви. – насупілся товариш Бидло.

      – - Пшёл геть, гарбуз, ти з західної України? Степан, закрий його назад.

      На ранок нас випустили, і ми залишилися без Серафима, його змусили чистити туалет. До обіду він нас наздогнав і ми помолившись, попрямували до видимих торговим точкам…

      записка 8

      Служив я і за контрактом…

      Служив я і за контрактом, правда заочно, зі слів мешканців даної «нічліжки» і щоб не плутатися в розповідях і події, я, все написане в це циклі: (записки Бувалого Сина Мирський Життя (бомжі)), прирівняв до називному персонажу, по типу оповідань про Василя Тьоркіна, зрозуміло, якщо хтось читав про нього. Я ж тільки чув про його подвиги, які здійснювали різні бійці, в різний час. Загалом, служив я … «Я» – це ім'я головного героя моїх записок, майте на увазі… Загалом, служив я і за контрактом. Ходили в дозор на два тижні і повернулися на базу. Підходячи до неї, нас застав, так би мовити, дембельський акорд: чеченці спровокували стрілянину двох постів між собою і ми опинилися під перехресним вогнем і нам довелося відсиджуватися в річці, по шию цілу добу, а коли командири розібралися, то нас зустріли і обігріли, як героїв, шкода тільки трьох з нашої групи замочили на перевалі Державного кордону.. Царство їм небесне, хоча серед них був і один мусульманин, тоді Аллах Акбар.

      Помившись в лазні і змінивши смердюче обмундирування на домашнє, ми приступили до проживання законних двох тижнів відпустки. Ходили і нудьгували, чекали новий похід. Якось стоїмо біля воріт бази і бачимо, йде місцевий житель і, по всій видимості, до нас.

      – -Що треба? Запитали ми його.

      – - Гей, братка, дай два кірзух? – подходя, запитав він зі східним смішним акцентом, два кризових чобота.

      – - Навіщо?

      – - Дай братка, а? Завтра, на вісім місяць гора баран ходити, пасе зібрався.

      – - І що, в калошах не пройти?

      – -Та ні! Що говорити дурість? – чеченец трохи заметушився. – коза бере з собою.

      – - Навіщо? – спросіл знехотя я.

      – - Що, баранів наївся, козлів пасти підеш? – с іронізував сержант. йміть зрозумію тільки, навіщо тобі чоботи?!

      – - Вай, так ні, коза задній нога чобіт суне, дааа? І качан ширяє, Сакс, як з дружина згадувати.

      – - Хе, ну ти фантазер?! А скільки грошей даш?

      – -