Наш творчий мозок. Дік Свааб

в Іспанії. Тієї миті, коли Homo sapiens почав продукувати мистецтво, він перетворився на сучасну людину.

      Ці перші витвори мистецтва виникли приблизно в однаковий час, але незалежно один від одного, в областях, які нині належать Франції, Німеччині, Австрії, Чехії, Росії, Китаю й Індонезії. Бо сучасна людина з Дордоні не могла контактувати із сучасними людьми з Індонезії, віддаленої на 13 000 кілометрів. Для здійснення мистецької діяльності їй, вочевидь, потрібен був певний розмір мозку у співвідношенні з рештою тіла. Найдавніші печерні малюнки Європи знайдені в печері Ель-Кастільйо на півночі Іспанії. Їм, як мінімум, 48 000 років, що дозволяє поставити запитання, чи сучасна людина фактично могла дійти аж туди, чи, можливо, автором цих малюнків з більшою ймовірністю слід вважати неандертальців. З мистецтва віком від 15 000 до 30 000 років випливає три суттєвих аспекти життя: розмноження, харчування/добування їжі (особливо мисливство) та духовні уявлення.

      Розмноження

      Спершу виникає мистецтво, яке стосується розмноження, а саме – так звана палеолітична Венера, первісні статуетки жінок. Їх вирізали з мамонтової кістки або витісували з каменю. Такі фігурки знайшли в Чехії, Австрії, швабській частині гір Юра та в Дордоні. В Абрі-Кастанет, низькому укритті в долині річки Везер, знайшли дуже старі, витесані у скелі зображення. Найімовірніше, їм від 30 000 до 37 000 років; скидається на те, що серед зображень знайшлося місце й жіночим статевим органам (вульви).

      Вілендорфська Венера. Австрія. 24 000—22 000 рр. до н.е.

      Метафори на тему розмноження можна побачити і в первісній архітектурі. «Людина спершу мала б жити в хатинах, що нагадували б матку, зі входом у формі вагіни», – якось я прочитав, на свій подив, у книзі архітектора Маллґрайва (Mallgrave, 2011). Коли ж на власні очі побачив 3000-річні будинки нурагської культури в Су-Нураксі на острові Сардинія, то одразу зрозумів, що мав на увазі автор.

      Приклад із 3000-річної нурагської культури в Су-Нураксі на острові Сардинія. На думку архітектора Маллґрайва, людина спершу жила в хатинах, що нагадували матку, зі входом у формі вагіни

      Актуальний і незвичний приклад метафорики розмноження знаходимо у творчості відомого за своїм іменем художника Мелле Олдебурріґтера (1908–1976). Він завжди прагнув, щоб його вважали не сюрреалістом, а «художником-візіонером», адже в його працях знайшлося чільне місце для гумору, тимчасом як у французьких сюрреалістів, на його думку, гумору бракувало. Єдиним художником, з яким той відчував спорідненість, був Ієронім Босх. Талант Мелле помітили рано. «Продовжувати, але ніколи не брати уроки», – була порада Альберта Функе Кюппера, політичного ілюстратора, творця коміксів і карикатуриста, який, зокрема, працював для бельгійської щоденної газети Het Volk.

      Творчість Мелле складається передусім із зображень частин статевих органів та фантастичних фігур, які демонструють тематичний зв’язок із розмноженням. Він ніколи не робив попередніх замальовок чи заготовок, натомість