Поїзд о 4.50 з Педдінгтона. Агата Кристи

звернули б увагу, – погодився Корніш. – Якби жінку знайшли у вагоні хворою або непритомною й відвезли до лікарні, це також не залишилося б непоміченим. Гадаю, ви можете бути певні, що почуєте про це через дуже короткий час.

      Але минув день, а потім і другий. Надвечір того другого дня міс Марпл одержала цидулку від сержанта Корніша:

      «Щодо справи, про яку ви консультувалися зі мною, було здійснене повне розслідування без будь-яких результатів. Ніякого жіночого тіла не було знайдено. Жодна лікарня не приймала на лікування жінку, – таку, яку ви описали, – і не було помічено жодного випадку, коли б жінка постраждала від нападу або захворіла й покинула станцію, підтримувана чоловіком. Ви можете повірити мені, що ми провели найповніше розслідування. Я припускаю, що ваша подруга справді була свідком сцени, яку вона описала, але її наслідки були набагато менш серйозними, аніж їй здалося».

      Розділ третій

      І

      – Менш серйозними? Дурниці! – вигукнула місіс Макґілікаді. – То було вбивство!

      Вона з викликом подивилася на міс Марпл, а міс Марпл подивилася на неї.

      – Ну ж бо, Джейн, – заохотила її місіс Макґілікаді. – Скажи, що я помилилася! Скажи, що це плід моєї фантазії! Ось що тепер ти думаєш, хіба ні?

      – Кожен може помилитися, – лагідно зауважила міс Марпл. – Кожен, Елспето, і навіть ти. Думаю, нам слід завжди пам’ятати про це. Але як на мене, то в тому випадку ти все ж таки не помилилася… Ти користуєшся окулярами для читання, проте маєш дуже добрий далекий зір – і те, що ти побачила, справило на тебе глибоке враження. Немає сумніву, ти переживала справжній шок, коли приїхала сюди.

      – Я ніколи не забуду того, що бачила, – сказала місіс Макґілікаді, здригнувшись усім тілом. – Але що мені робити з цим далі?

      – Не думаю, – замислено промовила міс Марпл, – що ти тут можеш щось зробити (якби місіс Макґілікаді уважніше дослухалася до інтонації, яка прозвучала в голосі подруги, вона могла б помітити легенький наголос на слові «ти»). – Ти повідомила про те, що бачила, залізничників і поліцію. Більше нічого зробити ти не можеш.

      – Це дає мені певне відчуття полегкості, – сказала місіс Макґілікаді, – бо, як ти знаєш, я маю намір поїхати на Цейлон відразу після Різдва – побачитися з Родеріком, і я, звичайно, не хочу відкладати цей візит надалі, я так давно про нього мріяла. Проте, звичайно, я його відклала б, якби знала, що це мій обов’язок, – додала вона зі щирою переконаністю.

      – Не сумніваюся, ти його відклала б, Елспето, але я вже тобі сказала: ти зробила все, що могла зробити.

      – Тепер це справа поліції, – сказала місіс Макґілікаді. – І якби поліція не була такою дурною…

      Міс Марпл категорично похитала головою.

      – О, ні, – сказала вона, – поліція не дурна. І якщо вона нічого не змогла виявити, то це робить справу набагато цікавішою, чи не так?

      Місіс Макґілікаді подивилася на неї з нерозумінням у погляді, і міс Марпл ще раз переконалася в тому, про що знала давно: її подруга –