Поїзд о 4.50 з Педдінгтона. Агата Кристи

зі свого вікна, намагаючись зазирнути у вікна навпроти. Більшість фіранок були опущені, але іноді в тих вагонах можна було бачити пасажирів. Другий потяг був не дуже наповнений, і багато вагонів були зовсім порожні.

      У ту мить, коли стало здаватися, що обидва потяги стоять на місці, фіранку у вікні одного з вагонів підкинуло вгору, наче поривом вітру. Місіс Макґілікаді зазирнула в освітлений вагон першого класу, який був від неї на відстані лише кількох футів.

      Вона судомно хапнула ротом повітря й підхопилася на ноги.

      Стоячи спиною до вікна й до неї, якийсь чоловік стискав руками горло жінки, що дивилася на нього, і повільно та невблаганно душив. Очі в неї вибалушилися з очниць, обличчя було червоне й налите кров’ю. Поки місіс Макґілікаді дивилася, приголомшена й зачарована, настав кінець; тіло жінки обм’якло й посунулося вниз у його руках.

      У цю мить поїзд місіс Макґілікаді знову пригальмував, а другий став набирати швидкість. Він поїхав уперед і через хвилину або дві зник із виду.

      Рука місіс Макґілікаді майже підсвідомо вхопилася за шнур стоп-сигналу, але потім завагалася. Який сенс було зупиняти поїзд, у якому їхала вона сама? Жахіття, яке вона бачила так близько перед собою, та незвичні обставини паралізували її тіло. Треба було негайно вжити якихось заходів – але яких?

      Двері до її купе відчинилися, і контролер сказав:

      – Ваш квиток, будь ласка.

      – Щойно задушили жінку, – сказала вона. – У потязі, який зараз нас проминув. Я це бачила на власні очі.

      Контролер подивився на неї із сумнівом у погляді.

      – Пробачте, що ви сказали, мем?

      – Чоловік задушив жінку! У потязі. Я все бачила – крізь вікно.

      І вона показала пальцем на те вікно, крізь яке все бачила.

      Контролера, здавалося, опанували глибокі сумніви.

      – Задушив? – запитав він із недовірою в голосі.

      – Так, задушив! Я на власні очі бачила, як він її задушив. Ви мусите негайно вжити якихось заходів!

      Контролер вибачливо кахикнув.

      – А вам не здається, мем, що ви трохи задрімали… і той… – він тактовно урвав своє припущення.

      – Я й справді трохи задрімала, але якщо ви думаєте, що мені це наснилося, то помиляєтеся. Кажу вам, я все бачила на власні очі.

      Очі контролера впали на розгорнутий журнал, який лежав на її сидінні. На розкритій сторінці чоловік душив дівчину, тоді як інший чоловік, у дверях, погрожував їм обом, націлившись із револьвера.

      Контролер сказав із переконаністю в голосі:

      – А вам не здається, мем, що ви читали цікаву історію і, читаючи її, задрімали, а коли прокинулися, то думки у вашій голові трохи перемішалися, і ви…

      Місіс Макґілікаді урвала його.

      – Я все бачила на власні очі, – сказала вона. – Я вже не спала, як і ви тепер не спите. І я дивилася крізь вікно потяга, який був навпроти, і бачила, як чоловік душить жінку. І я тепер