Дзеркальце, моє дзеркальце. Кара Делевінь

не впораюся. Допоможете?

      Ну і так, звісно, ми сказали, що ми в ділі. Це єдине, що ми могли зробити.

      Ми рухалися вперед, утрьох, усе літо, але концерт уже от-от, а ми лише збагнули, що треба зробити. Нам треба знайти нового басиста. Трясця.

      Наомі була… і є… найкращою басисткою, з якою мені доводилося грати, що дивно, бо вона ж дівчина, а дівчатам це рідко вдається. Це не сексистське твердження, це просто факт. Для того, щоб грати на басах, потрібно повністю змиритися з тим, що будеш невидимим, а дівчатам – ну, нормальним дівчатам – подобається, коли на них дивляться.

      Але треба якось пережити сьогоднішній день. Зберися, ганчірко! Витягаючи себе з ліжка, я дивлюся на гору пожмаканого одягу на підлозі.

      Це прокатило б для Лео: чувак просто вилазить із ліжка й уже має вигляд як треба.

      Він бере до рук гітару так, наче він сам Господь Бог, і дівчата моляться на нього, як на Всемогутнього. Мені здається, що це несправедливо, ну правда, що в шістнадцять років усе вже при ньому, наче він так і народився: з прекрасною статурою, глибоким голосом, високий і м’язистий.

      А от я, я ще на стадії гидкого каченяти. Я живу в гидкого каченяти, я і є гидке каченя. Якби для цієї стадії вигадали смайлик, він мав би точно такий самий вигляд, як я. Я майже не сумніваюся, що лишатимусь у цій стадії, коли мені буде сорок п’ять і я буду майже при смерті.

      Я хочу мати крутий вигляд, але крутий, як у Лео. Проста біла футболка, джинси, ху’ді й бездоганно білі високі кросівки – не та крутизна, якої я можу досягти. Я взагалі ніякої крутизни досягти не можу, окрім тієї, що дає мені дружба з Лео.

      Роуз теж знається на тому, як мати добрий вигляд, але вона справжня красуня, а красуням ніколи не доводиться докладати зусиль. Темно-каштанове волосся, пофарбоване в білий, але не до коренів, не така худорлява, як деякі дівчата: цицьки й стегна Роуз міцно тримають хлопців Темзької загальноосвітньої школи в її сітях.

      Але це ще не все: вона носить на собі бісову тонну косметики, попри те що без неї вона симпатичніша – а може, в цьому й прикол. Вона начісує волосся й навмисне дірявить колготки. Роуз знає, який ефект має її зовнішність і дозволяє цьому бути, заряджаючи повітря статичною електрикою й детонуючи мільйони маленьких вибухів навколо себе, куди б не йшла.

      Інші дівчата зі шкіри пнуться – так хочуть бути схожими на неї, але таких, як вона, більше немає, тому що, клянуся, Роуз єдина дівчина, якій на все покласти.

      А коли вона співає… стіни тремтять. Очі засвічуються зеленим. У хлопців встає.

      У неперевершеній четвірці нашої строкатої родини ми з Наомі були… ми з Наомі схожі найбільше. Якщо Лео та Роуз усі такі «чхати на всіх, ми королі шкільного балу», то ми з Ней завжди були Сюзеренами Схибнутих.

      І коли я думаю про Ней в її окулярах у товстій оправі, які затуляють її серцеподібне обличчя й ховають ніжні карі очі, я пишаюся нею. Те, як вона носить сорочки, застібаючи їх на всі ґудзики, і спідниці в складку, не такої довжини, як в усіх. Її зручні туфлі, начищені й зашнуровані.