Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія. Джек Кэнфилд

комусь довелося прибирати за мною. Взявши материні снодійні пігулки, я йшов додому накласти на себе руки. Але після того, як ми з тобою провели трохи часу разом за розмовами та жартами, я усвідомив, що втратив би ті чудесні миті й безліч подібних до них, якби заподіяв собі смерть. Марку, того дня ти не просто допоміг мені підібрати книжки. Ти врятував мені життя.

Джон В. Шлаттер

      Усмішка

      Усміхайтесь одне одному, усміхайтеся своїй дружині, усміхайтеся своєму чоловікові, усміхайтеся своїм дітям, усміхайтеся першому-ліпшому – байдуже кому, і це допоможе вам пройнятися більшою любов’ю до людей навколо.

Мати Тереза

      Чимало американців читало «Маленького принца» – чудову книжку Антуана де Сент-Екзюпері. Ця дивна й неперевершена книжка – повість для дітей, яка водночас надихає на роздуми багатьох дорослих. Але мало хто знає інші твори Сент-Екзюпері, зокрема його романи та оповідання.

      Сент-Екзюпері був військовим пілотом, який боровся з нацистами й загинув у бою. До Другої світової він брав участь у громадянській війні в Іспанії, де протистояв фашистам. Спираючись на свій досвід тих років, він написав захопливу історію під назвою «Усмішка». Невідомо, чи це оповідання ґрунтується на реальних подіях, чи є авторовою вигадкою. Я схильний думати, що це реальний випадок.

      Сент-Екзюпері розказує, що вороги піймали й кинули його в тюремну камеру. Через презирство та жорстоке ставлення тюремників він був переконаний, що його стратять другого ж дня. З цього моменту я розповім вам ту історію, як її пам’ятаю, своїми словами.

      «Я був упевнений, що мене вб’ють. Я дуже хвилювався й не знаходив собі місця, тож почав нишпорити в кишенях, шукаючи цигарок, що їх ненароком могли не помітити під час обшуку, і таки знайшов одну; але мої руки тряслися, тож я заледве підніс її до губ. Та в мене не було сірників, бо їх забрали.

      Крізь ґрати я поглянув на тюремника. Він на мене навіть не дивився. Зрештою, навіщо дивитися на дрібничку, на труп. Я звернувся до нього: «У вас не буде чим прикурити?» Він зиркнув на мене, стенув плечима й підступив, щоб запалити мені цигарку.

      Коли він підійшов і витер сірника, його погляд мимоволі зустрівся з моїм. Тоді я всміхнувся. Не знаю, навіщо це зробив. Можливо, це сталося через хвилювання чи тому, що важко стримати усмішку, коли інша людина так близько. Хай там як, але я всміхнувся. Тієї миті наче іскра проскочила між нашими серцями, між нашими душами. Я знаю, що він цього не хотів, але усмішка пробралася крізь ґрати й викликала усмішку у відповідь. Він прикурив мені цигарку, одначе не відходив, дивлячись мені просто в очі й усміхаючись.

      Я також усміхався, розгледівши в ньому людину, а не лише тюремника. Він, здавалося, також побачив мене в новому світлі.

      – У тебе є діти? – спитав він.

      – Авжеж, ось.

      Я вийняв свій гаманець і нервово видобув з нього фотографію своєї сім’ї. Він теж показав мені своїх дітей та почав розказувати про свої плани й надії щодо них. Мої очі наповнилися слізьми. Я повідав йому, що найбільше боюся ніколи не побачити