Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія. Джек Кэнфилд

      Любов і таксист

      Годі прожити ідеальний день, не зробивши комусь послуги, за яку та людина ніколи не зможе вам віддячити.

Джон Вуден

      Нещодавно я був у Нью-Йорку і разом з приятелем їхав у таксі. Коли ми виходили з автівки, мій товариш сказав водієві:

      – Дякую за поїздку. Ви чудово кермуєте.

      Таксист ошелешено поглянув на нього, а тоді промовив:

      – Ти глузуєш з мене, чи що?

      – Ні, любий друже, я не хотів тебе образити. Просто захоплююся твоєю здатністю не зважати на інтенсивний рух на дорозі.

      – Отакої, – пробурмотів водій, від’їжджаючи.

      – Що це було? – спитав я.

      – Я намагаюся повернути до Нью-Йорка любов, – відказав мій приятель. – Гадаю, лише так можна врятувати це місто.

      – Як одна людина може врятувати Нью-Йорк?

      – Не одна. Щойно я підніс цьому таксистові настрій на цілий день. Уявімо, що за сьогодні він підбере двадцять пасажирів і буде люб’язний з ними, бо я зробив йому комплімент. Ті пасажири й собі краще поводитимуться зі своїми підлеглими, продавцями, офіціантами чи навіть родичами. Зрештою, ця доброзичливість торкнеться принаймні тисячі людей. Непогано, правда ж?

      – Ну, все залежить від того, чи таксист вирішить передати твою люб’язність іншим.

      – Не залежить, – відповів приятель. – Я розумію, моя система не ідеальна, та мені доведеться спілкуватися сьогодні щонайменше з десятьма людьми. І коли мені вдасться ощасливити бодай трьох з десяти, то я вплину на настрій ще трьох тисяч.

      – На словах звучить чудово, – визнав я, – але не певен, що на практиці все працює саме так.

      – Навіть якщо все інакше, я нічого не втрачаю. Щоб сказати цьому чоловікові, що він добре виконав свою роботу, не треба багато часу. Я не дав йому ні більше, ні менше чайових. Може, він пустить мої слова повз вуха, то й що? Завтра буде новий таксист, якого я спробую потішити.

      – Ти трохи безумець.

      – Це лише показує, яким цинічним ти став. Я сприймаю все як дослідження. Знаєш, чого найбільше бракує нашим працівникам пошти – крім, безперечно, грошей? Ніхто ніколи не говорить їм, що вони добре виконують свою роботу.

      – Але ж вони виконують її погано.

      – Вони не докладають зусиль, бо розуміють: усім байдуже до того, як вони її виконають. Чому б не сказати їм кілька теплих слів?

      Ми проминали споруду, де йшли будівельні роботи, і побачили п’ятьох робітників за обідом. Приятель зупинився.

      – Яка чудова будівля, друзі! Мабуть, у вас така важка й небезпечна праця.

      Робітники підозріливо дивилися на нього.

      – Коли ви все закінчите?

      – У червні, – буркнув один із чоловіків.

      – Ого, це вражає! Мабуть, ви дуже пишаєтеся собою.

      І ми рушили далі.

      – Востаннє я бачив когось схожого на тебе у п’єсі «Чоловік з Ламанчі».

      – Коли вони вдумаються в мої слова, то почуватимуться