Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія. Джек Кэнфилд

й запитав, чи готовий той дати свою кров сестрі. Хлопчик завагався лише на мить, а тоді, глибоко вдихнувши, сказав: «Звісно, я все зроблю, щоб урятувати Лайзу». Під час переливання він лежав у ліжку поруч із сестрою і всміхався, спостерігаючи, як на її щоках з’являвся рум’янець. Але раптом його обличчя потьмяніло, а усмішка згасла. Він поглянув на лікаря й тремтливим голосом спитав: «Я помру просто зараз, так?» Хлопчик був маленьким і неправильно зрозумів лікаря. Він подумав, що доведеться віддати сестрі всю свою кров. Отак я й навчилася відваги, – додала вона, – бо мала вчителів, які дійсно надихають.

Ден Міллмен

      Великий Ед

      Мудрість – це нагорода, яку отримуєш, усе життя слухавши, коли насправді хотілося говорити.

Даґ Ларсон

      Коли я приїхав до міста провести семінар з практичного менеджменту, невелика компанія запросила мене на обід, щоб коротко розповісти про людей, перед якими я виступатиму наступного дня.

      Явним лідером цієї групи був Великий Ед – огрядний чолов’яга з низьким, розкотистим голосом. Під час вечері він повідомив, що працює менеджером із залагодження конфліктних ситуацій у міжнародній організації. Його робота полягає в тому, щоб несподівано приходити в різні підрозділи та дочірні компанії і звільняти виконавців, які неналежно працюють.

      – Джо, – сказав він, – я з нетерпінням чекаю на завтрашній семінар, бо нашим хлопцям треба вислухати такого твердого хлопця, як ти. Хочу, щоб вони зрозуміли, що мій стиль керівництва цілком правильний.

      Він вишкірився й підморгнув мені. Я всміхнувся у відповідь, знаючи, що наступний день виявиться зовсім не таким, як він сподівається.

      Назавтра він незворушно висидів весь семінар і наприкінці пішов, не сказавши мені й слова.

      За три роки я повернувся в те місто з новим семінаром із менеджменту, що його мав провести приблизно для тієї ж аудиторії. Великий Ед також був там. Близько десятої години він зненацька підвівся й голосно промовив:

      – Джо, можна мені дещо сказати цим людям?

      – Звісно, – усміхнувшись, відповів я, – такому велетневі, як ти, Еде, ніхто не завадить щось сказати.

      – Усі ви мене знаєте, – повів Великий Ед, – і дехто з вас у курсі того, що трапилося зі мною. Утім, я хочу поділитися цією історією з усіма. Джо, гадаю, ти зможеш належно її оцінити. Коли ти заявив, ніби ми справді станемо практичними менеджерами, як навчимося говорити найближчим людям, що любимо їх, я подумав: це звичайнісінькі сентиментальні нісенітниці. Я не міг зрозуміти, до чого тут практичність? Ти казав, що практичність наче шкіра, а твердість – граніт, і що практичному мисленню властиві відвертість, стійкість, дисципліна та витривалість. Але я не збагнув, до чого тут узагалі любов. Увечері я сидів у вітальні навпроти дружини, а твої слова ніяк не покидали моїх думок. Хіба потрібна відвага, щоб сказати дружині: «Я люблю тебе»? Хіба не кожен на це здатний? А ще ти наголосив на тому, що говорити треба вдень – не в спальні. Відкашлявшись, я спробував був почати, але різко замовк. Дружина підвела очі й запитала, чи я хочу щось сказати. Однак