«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских

у її складі було відкрито відділення етнографії149.

      Апогей інтересу до сфери духовного життя селян – вірувань, уявлень, нижчої міфології українців – припадає на другу половину XIX – початок XX ст. Одна з перших наукових праць у цій царині належала авторству М. Маркевича150. Окремий її підрозділ етнограф присвятив українській демонології, а саме домовикам, упирям, вовкулакам, русалкам, відьмам, «ходячим» небіжчикам.

      У 1870-х роках виходить низка праць українських учених – як публікацій суто емпіричного матеріалу, так і праць наукового характеру. Знаменною подією у збирацькій роботі стало здійснення на території України етнографічно-статистичної експедиції (1869—1870 рр.) під керівництвом видатного етнографа П. Чубинського. Наслідком експедиції стало видання семи томів фольклорно-етнографічних матеріалів, які не втратили своєї цінності й до сьогодні. Перший том містить, крім прислів’їв, приказок та повір’їв, матеріали з міфологічних вірувань та уявлень151. Свідчення про міфологічних персонажів П. Чубинський розподілив за такими групами: «Чорти», «Духо-люди», «Міфічні істоти», «Уособлення», «Хвороби»152. У групі «Духо-люди» розміщено матеріал про відьом, відьмаків, упирів, мавок, русалок, ворожбитів, характерників, знахарів, утоплеників тощо. Цінним є те, що в передмові до тому П. Чубинський дає вичерпну характеристику збирачів у регіонах (переважно сільські вчителі та священики), а до кожного опублікованого тексту подано примітку про місце його запису (повіт чи населений пункт).

      Так само наслідком діяльності Південно-Західного відділу РГТ було видання низки праць відомих українських дослідників. Серед них і праця М. Драгоманова153, що є зводом фольклорно-етнографічних текстів, зібраних у різних губерніях на території України. Серед збирачів були такі відомі персоналії, як І. Манжура, Я. Новицький, С. Руданський та ін. Сам М. Драгоманов охарактеризував свій внесок як вибірку й систематизацію матеріалів154. Звід М. Драгоманова містить багато міфологічних оповідей (зокрема про чортів, відьом, упирів), а також відомості про знахарство, вірування, пов’язані з рослинним і тваринним світом тощо. Цінність розміщеної у збірці інформації полягає ще й у тому, що в кінці кожного тексту зазначено прізвище збирача та часто регіон, де було здійснено запис, що для тієї доби було новаторським підходом.

      У Львові в 1876 р. вийшла друком праця письменника І. Нечуя-Левицького155, присвячена традиційному світогляду українців. Оперуючи тим матеріалом, що був уже зібраний і піддавався узагальненню, автор виклав свої спостереження в літературній, популярній формі. Під час її написання І. Нечуй-Левицький, очевидно, перебував під впливом ідей міфологічної школи. Так, до «нижчих духів і півдухів» він відносив русалок, мавок, польовиків, домовиків, нечисту водяну силу («дідьки»), до «напівміфічних істот» – відьом, упирів і вовкулаків156. Ця праця цінна насамперед

149

Там само. – С. 606.

150

Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссіян. – К.: В типографіи И. и А. Давиденко, 1860. – 171 с.

151

Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной ИРГО. Юго-Западный отдел. Матеріалы и изследованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинским. – Т. I. Вып. 1— СПб., 1872. – XXX+224 с.

152

Там само. – С. 183—210.

153

Драгоманов М. Малорусскія народныя преданія и разсказы. – К., 1876. – 434 с.

154

Там само. – С. XV.

155

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – К.: Видавництво «Обереги», 2003. – 144 с.

156

Там само. – С. 76.