Крижана принцеса. Камілла Лекберґ

повідомити всі деталі розслідування, але основна причина, за якою ми знаємо достеменно, що її вбили, – те, що тоді, коли її зап’ястки перерізали, вона була непритомною. Ми виявили велику кількість снодійного в її крові. Найімовірніше, коли вона знепритомніла, убивця спочатку поклав її у ванну, а потім увімкнув воду й перерізав її зап’ястки бритвою, намагаючись видати це за самогубство.

      Занавіски, здавалося, захищали кабінет Мельберґа від яскравого проміння денного сонця. У кімнаті панувала напружена й дещо суперечлива атмосфера: журба контрастувала з радістю Бірґіт через те, що Алекс не наклала на себе руки.

      – Ви знаєте, хто це зробив?

      Бірґіт дістала зі своєї сумочки невеличку вишиту хустинку й дуже обережно витерла очі, аби не стерти макіяж.

      Мельберґ поклав руки на свій велетенський живіт і поглянув на всіх присутніх. Він гучно відкашлявся й промовив:

      – Можливо, ви мені скажете?

      – Ми? – перепитав зі щирим подивом Генрік. – Звідки ми можемо про це знати? Таке міг учинити тільки якийсь божевільний. Алекс не мала ворогів.

      – Це ти так гадаєш.

      Умить Патрикові здалося, наче обличчям Генріка пробігла тінь. Уже за секунду вона зникла й до Генріка повернулося його спокійне й стримане «я».

      Патрик завжди скептично ставився до таких чоловіків, як Генрік Війкнер. Таких, які народилися під щасливою зіркою: вони й за холодну воду не бралися, однак мали все. Звісно ж, він здавався привітним і симпатичним, але Патрик відчував, що за цим приховано дещо інше. І це «інше» виказує те, що Генрік не така проста особистість, як здається на перший погляд. За його привабливістю ховалася нахабність, і Патрик задумався, чому Генрік зовсім не здивувався, коли Мельберґ заявив, що Алекс убили. Припускати – одна справа, а чути підтвердження такого факту – зовсім інша. Принаймні це він вивчив за десять років своєї роботи в поліції.

      – Нас підозрюють?

      Бірґіт мала такий здивований вигляд, наче комісар прямо перед її очима перетворився на гарбуз.

      – Зі статистикою не посперечаєшся. Злочини переважно вчиняє хтось із близьких родичів жертви. Я не стверджую, що в нашій справі все так само, але, гадаю, ви розумієте, чому ми маємо перевірити й такий варіант. Особисто обіцяю вам, що ми обстежимо геть усе до останньої цятки. З моїм досвідом у розкритті злочинів, – він на кілька секунд замовк, – ми, без сумніву, швидко розберемося з цією справою. Але я хотів би, щоб кожен із вас написав звіт про те, де перебував і що робив у той час, коли загинула Алекс.

      – Про який саме час ідеться? – запитав Генрік. – Останньою з нею розмовляла Бірґіт, а потім ніхто з нас не телефонував їй аж до неділі. Тож убивство так само могло статися в суботу, чи не так? Я телефонував їй минулої п’ятниці, приблизно о пів на десяту вечора, але вона не взяла слухавки. Алекс часто прогулювалася перед сном, тож я припускав, що вона могла бути надворі.

      – Патологоанатом зміг лише з’ясувати, що вона пролежала мертвою приблизно тиждень.