Крижана принцеса. Камілла Лекберґ

хтось коли-небудь відчинить двері й зайде до будинку. Тепер здавалося, наче душа будинку зникла.

      Перед вікном лежала татова люлька й чекала, коли її знову наповнять тютюном. Запах досі не вивітрився в кухні, але Еріці здавалося, що з дня на день він слабшав.

      Їй завжди подобався запах люльки. Коли вона була маленькою, часто сиділа в тата на колінах і, заплющивши очі, притулялася до його грудей. Дим від люльки просочувався в його одяг, і цей запах у її дитячому світі означав захищеність і надійність.

      Ставлення Еріки до матері було дуже складним. Вона не могла пригадати хоча б одного випадку з дитинства, коли бачила від неї прояви ніжності: обійми, погладжування, слова підтримки. Елсі Фалк була твердою й непримиримою жінкою, яка підтримувала будинок у бездоганному порядку, але ніколи не дозволяла собі нічому радіти в житті. Вона була глибоко релігійною і, як і в багатьох богусленських громадах, виросла в середовищі, яке досі зазнавало впливу проповідей священика Шартау. Вона ще з дитинства усвідомила для себе, що життя – це тривале страждання, винагороду за яке можна заслужити в іншому житті. Еріку часто цікавило, що батько зі своєю доброзичливістю та почуттям гумору знайшов в Елсі, і одного разу в підлітковому віці вона в гніві запитала про це батька. Він навіть не розізлився. Тільки сів поруч і поклав руку на її плече. Після чого сказав, що вона не має так сильно засуджувати свою матір. Одним людям важче висловити свої почуття, аніж іншим, пояснив він і погладив її по щоках, які від злості все ще були червоними. Тоді вона не слухала й усе ще була переконана, що він лише намагається приховати те, що для Еріки було цілком очевидним: мати ніколи її не любила, і цей тягар доведеться нести все подальше життя.

      Еріка вирішила прислýхатися до своєї інтуїції й відвідати батьків Александри. Втратити батьків було важко, але це відповідало певному природному процесу. Втратити дитину, однак, було жахливо. До того ж вони з Александрою були колись найкращими, нерозлучними подругами. Звісно, це було майже двадцять п’ять років тому, але чимала частина її світлих спогадів із дитинства була тісно пов’язана з Алекс та її родиною.

      Будинок здавався занедбаним. Тітка та дядько Александри жили на вулиці Талльґатан, якраз посередині між центром Ф’єлльбакки та місцем для кемпінгу в Селвіку. Будинок був розташований високо на пагорбі, і газон, здавалося, спускався до дороги з тієї сторони, яка вела до води. Вхідні двері були з тильного боку будинку, і Еріка повагалася перед тим, як натиснути на дзвінок. Сигнал пролунав і затих. Ні звуку не було чутно зсередини дому. Щойно вона хотіла повернутися й піти, як двері повільно відчинилися.

      – Так?

      – Доброго дня! Це Еріка Фалк. Це я…

      Вона не договорила речення до кінця. Їй здалося нерозумним представлятися так формально. Тітка Алекс, Улла Перссон, добре знала, ким вона була. Мати Еріки та Улла були активними членами церковної громади впродовж багатьох років, і інколи в неділю Улла заходила в гості на філіжанку кави.

      Вона відступила