Спадок. Галина Гаврищук

спокій у реальному житті… Адже, наш стан заразний…

      А на початку я виписала із конституції усі свої права… Дочиталася, що критика є насильство і розкрутила тему відображення відносин у сім'ї на відносини між країнами і так далі…

      Раптом відчула до себе запитання:

      – Чи перша ти це читаєш? Чи допомогло це комусь змінити свій внутрішній світ для всіх?

      Я знітилась і не знала що відповісти. Далі відчуваю:

      – Якщо поставиш перед собою ціль космічного масштабу, всі сили світла злетяться тобі в поміч, і відповіді зможеш осягнути. Тільки не бійся, страх видумали люди.

      – А як я зрозумію, чи правильна це відповідь? Від кого? Адже нам шепотіти може щось, що не є світло?

      – Якщо на серці твоїм радість, і світ обняти хочеш ніжно, творити хочеш і сміятись, будь певна – ти не помилилась. А руки опустились, тяжко, чи лють якась, неспокій чи тривога, – сама знаєш звідки. А шкоду зробиш словом своїм, – то не моє воно!

      Записувала далі не мислячи, як під диктовку. Потім написане розбирала, таке що невідомим мені було раніше.

      – Чому писати стала я віршами? Я не поет, і римою не захоплювалася надто.

      – Віршоване слово чисте. Із вишини воно, із сфери неземної. Послання надсилаються легкими хвилями всіх фраз. Тонкі тіла їх відчувають тоді, як вухо нерозумне. Дух почує слово без відома тіла земного. Бо блок на вас, – його потрібно зняти. Для чужих надто високе, не затушувати.

      – Навіть якщо це моя фантазія, – подумалось мені,– в ній є якийсь сенс. Подивлюсь, до чого допишуся. Хай буде казка.

      Коли свою ви станете писати книжку, запитуйте, – відчуєте у собі відповідь. Записуйте. І всьому написаному не довіряйте, допоки слово не ляже в текст віршами. Від нього керуйтесь. Не має слово звірини ні форми гарної, ні спокою опісля. Почуйте серцем наче:

      Дитинко моя! Чи знаєш ти, що я завжди з тобою?

      Коли не розумієш того, що бачиш, того, що твориться, —

      Я тобі все поясню, – ти тільки питайся і слухай!

      Не бійся сліз – мої вони. І як тремтиш, мороз проймає, —

      Це – голос мій, дитя моє. В тобі живу – пізнай мене…

      Тепер – борись і встань з колін!

      Твори, шукай, у даль дивись, щастя візьми, не падай тільки…

      Коли розум не зможе, то серце підкаже як усвідомити все, що не ясно. Розберемось в аналогіях речей, в об’ємному баченні всього, що нас оточує,– ситуацій, причин, наслідків… Бо усі наші факти, судження, здогадки – на сьогодні прямолінійні. А живемо ми у тривимірному просторі! І суть всього – не зовнішнє трактування, а об’ємне.

      Моя справа – відпустити пташку. Хто схоче – за нею полетить.

      2

      Спільна відповідальність за помилку одного

      «Для чого моїй волі судимою бути чужою совістю?»…

Біблія, 1-е послання до Коринфян.10: 29

      Люди створені для того, щоб почуття й емоції свої плекати. А потім дух переробляє їх в енергію, якою заряджається усе кругом – темрява та світло, а також