Спадок. Галина Гаврищук

людина не готова. Тисячоліттями можливості людей блокувалися, навіювались думки про неміч та непорушність правил, про страх пізнання та небезпеку бути іншими, ніж сіра бездумна маса…

      Людину просто необхідно було приспати, бо її збірний потенціал з усіх паралельних світів та часів рівняється силі планети. А коли об’єднати людство в єдине тіло, то і говорити годі. Що і казати про таємницю справжнього походження…

      Приховати те знання можливо було тільки у випадку позбавлення людей навичок спілкування з своєю свідомістю, небесним батьком чи матір’ю, або іншими посланцями… Причому, до дуже мудрих та гордих собою (свого роду вчителів стада, які вважали себе відокремленими та більш пахучими, аніж пропащі) інформація доходила у спотвореному розумовим аналізом вигляді. Розум сприймав не думку провідника, а паразита (чи нечистої суті), котрий підключився до нього і видавав свої ідеї за «голос бога», ще більше вганяючи людство у прірву своїми порадами та відповідями.

      Існують енергії високої та низької частоти. Високочастотна – енергія Творця. Низькочастотною енергією харчуються свого роду вірусні присоски, які видимі в четвертому вимірі. Хоча, деяких паразитів вдавалось навіть фотографувати чутливим об’єктивом… Найжахливіші – ті, котрих видно над аурою людини в районі голови… Саме вони утворюють блок між нашим розумом та свідомістю, навіюють програми поведінки, котрі спонукають виробляти для них їжу. Для нас вони чужинці…

      Хотіло б ся коротше та простіше описати з ким ми можемо контактувати. Але не приємної ноти не уникнути. І в мене було розчарування, коли я тільки-но вникала в цю тему. Два роки тому в моєму житті почались деякі випробування. Саме тоді я почала писати. Коли зараз оглядаюсь назад, то бачу – ніщо інше б не заставило мене взяти ручку у ручку. Я була розчарована… Шукала відповідь: «За що?». І мабуть, небесам стало мене жаль – зненацька я відчула баритон на фоні хору. Але злякатись не встигла, бо мене огорнуло спокоєм. І безмежний простір сяючого біло-салатового кольору, який неначе був моєю справжньою домівкою. По відчуттях – нема ні осуду, ні жалю, тільки тиха радість та любов… А ще якась незвична рівність… Ніби нема ні головного, ні неважливого… Єдине все, з матерії одної. Як у тілі нашому клітина, з якої складається все… А на землі – лиш мить, що пролітає немов вітер. Лиш нею я жила…

      Наша думка про себе за звичай трохи вища, ніж реальність – один полюс. Другий – занижена по недооцінці. Хвала тому, хто потрапляє в ціль. Небезпека від спілкування з невідомим таки має місце. Якщо ви боїтесь через недовіру в себе чи хочете спробувати про «всяк випадок», – то на контакт може вийти якийсь «гуморист» і підлити страху.

      Одна моя знайома про щось запитувала та явно відчувала миттєву відповідь. Однак, при цьому була злякана. Коли спиталася: «Ти хто?», то почула вирок: «Остап»… Більше цього робила…

      Те саме може трапитись у випадку недооцінки чи надмірної самооцінки, – вас можуть «присадити» та розчарувати. Тому ще раз наголошую