Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман. Юрій Пересічанський

Славко, коли вони ввечері вдвох, зручно влаштувавшись в уже зачиненому магазині Володькиного батька, встигли пропустити по дві чарки, хоча сам Славко тільки робив вигляд, що пив, виливаючи вміст чарки під стіл, – розумієш, я от закінчую школу і все, вперед, так би мовити, штурмувати фортецю дорослого життя. А воно тепер якось не дуже зрозуміло зараз все стало. Раніше було все ясно, закінчу школу, якщо й не з золотою медаллю, то з відмінним таки атестатом, отримаю класну характеристику – і все, вважай і кар'єра, і життєвий добробут у тебе в кишені. А тепер що? Розбите корито. Катастрофа. Думав я оце собі, думав, та й надумав, піду до братків проситися, в, так би мовити, їхній бізнес. Будемо стригти оцих наших новоявлених нуворишів, всю оцю вчорашню ідейно-партійну братію, яка будувала-будувала комунізм, а потім раптом – хоп – оголосила перемогу капіталізму і захапала все, що нажите потом і кров'ю наших батьків і дідів…

      – Рекетом вирішив зайнятися, – не дав йому закінчити свою промову Володька. – Ха, оце тобі так зразковий комсомолець, відмінник і все таке.

      – А що ти пропонуєш? Куди зараз ще можна податися? Чим зайнятися?…Якщо…

      – Добре, добре, – Володька випрямився й відхилився на спинку стільця, прибравши позу старшого наставника, що для нього з його кремезною статурою й високим зростом на фоні миршавенького Славка було й так досить природно, а якщо додати ще його неоціненний життєвий досвід, то й поготів. – А ще, мабуть думаєш, чого це я сам не подався в яку-небудь банду, чи не банду, а скажемо так, групу з добування грошей. Ніяк, мабуть, тобі невтямки, що це за медицина, для чого вона мені, який таки для мене зиск у цій медицині?

      – Та-а-а… – знизав плечима Славко.

      – Добре, добре, малий, – простягнув Володька свою кремезну руку й поплескав по досить тендітному плечу свого співбесідника, який і дійсно в порівнянні з Володькою видавався малим. – Слухай сюди. Розповім тобі дещо, – він на мить задумався, взяв уже напівпорожню пляшку з коньяком і налив у чарки. – Давай вип'ємо, – і поки він перехиляв свою чарку, Славко встиг свою чарку непомітно вилити під стіл, а от закушувати став разом з Володькою, який не пошкодував накласти на стіл всіляких смаколиків із магазину свого батька.

      – Так от, – продовжив Володька по деякій паузі, смачно закусивши і втершись серветкою. Видно було, що коньяк таки робить свою справу навіть з таким здорованем як Володька, а отже Славко вирішив, що в такому стані його співрозмовник буде якнайвідвертішим, і він мав рацію, Володька справді був відвертим. – Так от, кажеш, рекетирствувати зібрався. Добре, припустимо. От почав ти свою кар'єру, приходиш до якогось, як ти казав, нувориша, пропонуєш йому поділитися коштами з незаможними верствами населення. Він, ясна річ, великого ентузіазму з цього приводу не виявляє. Тут у вас із братками, ти ж, я думаю, не сам прийдеш до нувориша. Так от, тут у вас із братками буде два виходи: або вибачитися перед вашим клієнтом за непроханий візит