Іствікські відьми. Джон Апдайк

стінах висить цілий статок, – а потім лабораторію і трошки пограв на піаніно. Здається, це була «Mood Indigo», жартома перероблена під вальс. А тоді побіг надвір, один з екскаваторів мало не збив його в яму, а потім спитав, чи не хочу я подивитися на краєвид із купола.

      – І ти не ходила з ним у купол! Тільки не на першому побаченні.

      – Серденько, не змушуй мене повторювати, що це було не побачення. Ні. Я подумала, що з мене досить і я вже й так п’яненька, та й маю здати матеріал.

      Вона спинилась. Минулої ночі дув сильний вітер, а цього ранку крізь кухонне вікно Александра побачила, що виноградник утратив стільки листочків, що в повітрі витало вже нове світло – те оголене, короткожиле зимове світло, яке показує нам усі особливості рельєфу й те, наскільки близько стоять будинки наших сусідів.

      – Не знаю, – повела далі Зукі, – але мені здалось, що він дуже палко жадає гласності. Але ж це всього лиш невеличка місцева газета. Це ніби…

      – Продовжуй, – сказала Александра, приклавши лоба до прохолодної шибки, начебто даючи своєму спраглому мозку напитися свіжого, обширного світла.

      – Просто цікаво, чи його бізнес і справді йде так добре, чи це лише видимість? Бо якщо він дійсно виготовляє всі ці речі, то має ж бути десь фабрика?

      – Гарні питання. А що він питав про нас? Чи то пак, про що ти вирішила розповісти йому?

      – Не розумію, чому ти реагуєш на це з таким роздратуванням.

      – І я не знаю. Чесно, справді не знаю.

      – Знаєш, я не зобов’язана розповідати тобі це.

      – Правду кажеш. Я огидно поводжусь. Продовжуй, будь ласка.

      Александрі не хотілося, щоб її поганий гумор зачинив перед нею вікно в зовнішній світ, яке надавали їй плітки від Зукі.

      – О, – піддражнюючи, відказала Зукі. – Розповідала, які ми всі приємні. Як ми збагнули, що віддаємо перевагу жінкам, а не чоловікам, і так далі.

      – Це його образило?

      – Ні, він сказав, що також віддає перевагу жінкам перед чоловіками. Бо вони є набагато складнішим механізмом.

      – Він так і сказав – «механізмом»?

      – Щось таке. Послухай, янголе, мені пора бігти, чесно. Треба ще взяти інтерв’ю в голів комітету стосовно фестивалю врожаю.

      – В якій церкві цього року?

      Під час паузи Александра заплющила очі й побачила переливчастий зиґзаґ, начеб метушливі думки Зукі гравірували діамант у невидимій руці.

      – Сама знаєш, в унітаристській. Усі решта вважають його язичницьким.

      – Можна спитати, як ти ставишся до Еда Парслі останніми днями?

      – О, як завжди. Ласкава, але віддалена. Бренда така нестерпна педантка.

      – І що ж у ній такого нестерпно педантичного, він часом не казав?

      Між відьмами існувало певне обмеження стосовно сексуальних уподобань, проте Зукі, надолужуючи, відійшла від цієї перепони і вдалася в зізнання:

      – Вона нічого йому не робить, Лексо. А перед тим, як вступити до семінарії, він трохи побачив життя, тож знає, що втрачає. Все хоче втекти кудись і приєднатися до