Іствікські відьми. Джон Апдайк

нещасні й нещасливі чоловіки, до яких її вабило волею долі, можуть запросто затягнути тебе з собою, якщо дозволити їм і не дати відсічі. У цій його огидній, сардонічній рисі, яка шокувала декого з працівників і яка зіпсувала йому репутацію в місті, Зукі вбачала замасковане вибачення, перевернене догори дриґом благання. Мабуть, у якийсь момент свого життя він був красенем і подавав надії, одначе його статність – високе квадратне чоло, широкий, майже пристрасний рот і очі щонайніжнішого крижаного блакитного кольору, обрамлені променистими, довгими віями, – почала марніти; він набирав того висушеного, голодного вигляду завзятого пияка.

      Клайду було ледь за п’ятдесят. На перфорованій стіні за його столом, разом зі зразками шрифтів для заголовків і обрамленими подяками, виданими «Віснику» в часи інших керівників, він повісив фотографії своїх доньки й сина, але не дружини, хоча й не був розлучений. Донька, гарненька й невинна, трошки місяцелика, була незаміжньою лаборанткою рентгенкабінету в лікарні Майкла Різа в Чикаго і, либонь, прямувала до кар’єри тієї, кого Монті, сміючись, назвав би «дамочкою лікарем». Син Ґебріела, відчислений із коледжу театральний аматор, провів літо в кулуарах театру на гастролях в Коннектикуті й мав батькові тьмяні очі й образливий гарний вигляд давньогрецької статуї. Фелісія Ґебріел, дружина, якої бракувало на стіні, в молодості була, певно, жвавим, непосидючим шилом, проте обернулася на гостролицю невеличку жіночку, що ніколи не замовкала. В ці дні й у цьому віці її обурювало геть усе: уряд і протестувальники, війна, наркотики, брудні пісеньки на WPRO, те, що «Плейбой» відкрито продають у місцевих драгсторах,[34] млявий міський уряд і натовпи нероб у центрі, скандальне вбрання і вчинки літнього люду, те, що все зовсім не так, як могло б бути, якби вона керувала.

      – Щойно дзвонила Фелісія, – кинув Клайд, ухильно вибачаючись за сумну позу, в якій знайшла його Зукі, – лютувала через порушення цим Ван Горном обмежень стосовно будівництва на заплавах. А ще каже, що твоя стаття про нього аж надто улеслива; каже, що до неї доходили чутки про його минуле в Нью-Йорку і вони доволі неприємні.

      – Від кого вона чула їх?

      – Не каже. Захищає джерело. Мабуть, це гівно в неї від самого Д. Едварда Гувера.[35]

      Ця антидружинина іронія додала його обличчю пожвавлення, він часто й раніше іронізував стосовно Фелісії. За тими довговіїми очима щось померло. Обоє дорослих дітей, зображених на стіні, мали його невловимі риси, як часто думала Зукі: округлі риси доньки, як порожній обрис у своїй досконалості, та й хлопець також чимось по-моторошному пасивний, зі своїми м’ясистими губами, кучерявим волоссям і ясним видовженим обличчям. У випадку з Клайдом ця безколірність була забарвлена ще й коричневими ароматами ранкового віскі, сигаретного тютюну й дивного, ядучого духу, яким віяло від його шиї. Зукі ніколи не спала з Клайдом. Однак мала це материнське відчуття, що зможе повернути йому здоров’я. Здавалося, він тоне, вчепившись за свій сталевий стіл, ніби за перекинутий човен.

      – Ти

34

Драгстор – аптека, де окрім лікарських засобів продають дрібну бакалію і пресу.

35

Джон Едвард Гувер (1895–1972) – директор ФБР (1924–1972).