Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

благаєш мене трахнути тебе в тугеньку пизду, але ти ще цього не заслужила

      Їй не подобалися однорідні текстури: вони не такі, як усе насправді. Не любила килими посеред кімнати. Правильна архітектура має дарувати відчуття, ніби ти перебуваєш у печері з виглядом на горизонт. Їй не подобалися стелі, що були вдвічі вищі, ніж треба. Їй не подобалося забагато скла. Призначення вікна – впускати світло, а не окреслювати краєвид. Стеля має бути трохи вища, ніж може навшпиньках дотягнутися найвищий член родини. Їй не подобалися старанно розкладені цяцьки – речі, які лежать там, де їм не місце. Стеля на три з половиною метри – зависока; змушує відчувати себе забутим і загубленим. Три метри – все одно забагато. Здається, ніби ти ні до чого не можеш дотягнутися. Два з половиною метри – занадто високо. Все, що дарує приємні відчуття, – безпечне, затишне, призначене для життя – завжди можна зробити гарним. Їй не подобалося вбудоване освітлення чи лампи, керовані настінними вимикачами, тобто будь-які бра та люстри, а також зусилля, які на них потрібно витрачати. Вона не любила приховані функції: холодильники за панелями, туалетне начиння за дзеркалами, телевізори, які можна заховати в шафу.

      ти ще не достатньо попросила

      я хочу бачити, як ти течеш собі на сраку

      Кожен архітектор мріє збудувати власний дім, зрештою, як і кожна жінка. Скільки Джулія себе пам’ятає, вона відчувала потайний трепет щоразу, коли проходила повз невеличкий паркінг або закинутий шмат землі: потенціал. Для чого? Щоб збудувати щось гарне? Вишукане? Нове? Чи просто дім, що створюватиме відчуття дому? Вона ділилася радощами, але це збудження було особистим.

      Вона ніколи не хотіла стати архітектором, але завжди мріяла створити для себе дім. Колись вона здихалася ляльок для того, щоб звільнити коробки з-під них. Вона провела літо, устатковуючи місце під ліжком. Її одяг був розкиданий по всій кімнаті, тому що шафи не можна захаращувати всіляким непотребом. Проте тільки коли вона почала проектувати будинки для себе (на папері; втілення всієї її гордості та ганьби), вона зрозуміла, що означає «для себе».

      – Це так гарно, – сказав Джейкоб, коли вона показала йому планування. Джулія ніколи не показувала йому свої роботи, якщо він наполегливо не просив її про це. Вона не приховувала їх, однак їй здавалося, що необхідність ділитися залишала після себе відчуття приниження. Джейкоб ніколи не був достатньо зацікавленим чи просто не настільки, як їй хотілося. А коли в нього з’являвся ентузіазм, то це було наче дорогоцінний подарунок із красивою стрічечкою на ньому (це «так» усе псувало). Він ховав свій інтерес, щоб наступного разу знову витягти його на світ божий, коли вона скаже, що його ніколи не цікавила її робота. До того ж для Джулії було принизливо потребувати його захоплення та навіть бажати його.

      Що поганого в тому, якщо ти так хочеш і потребуєш чогось? Нічого. А нестерпна відстань від того, де ти зараз, до того, що ти собі науявляв, не обов’язково означає провал. Розчарування не повинно розчаровувати. Бажання, потреба, відстань, розчарування: