Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

забавкою. Вони з Джейкобом ніколи б не знайшли для цього ні грошей, ні часу, ні енергії. До того ж вона часто мала справу з житловими забудовами, тому знала: нестримне бажання вичавити ще кілька крапель щастя майже завжди нищило те, чим ви вже володіли, але яке ви так бездарно не помічали. І так щоразу: ремонт кухні за сорок тисяч доларів перетворюється на ремонт за сімдесят п’ять тисяч (бо всім здається, що маленькі відмінності грають велику роль), перетворюється на новий вихід до саду (щоб впустити більше світла в оновлену кухню), перетворюється на нову ванну (коли вже все одно заливають підлогу…), перетворюється на безглузду заміну електрики, аби зробити будинок «розумним» (щоб керувати музикою в кухні за допомогою телефону), перетворюється на пасивну агресію щодо того, чи повинні книжкові полички бути на ніжках (щоб не застувати плінтуси на паркетній підлозі), а далі – на агресивну агресію, причину якої вже й не згадати. Можна збудувати ідеальний дім, але не для життя в ньому.

      тобі подобається, як мій язик рухається між твоїх тугих губ?

      покажи мені

      як ти стікаєш мені в рот

      Колись, ще на початку їхнього шлюбу, вони провели ніч у готельчику в Пенсильванії. Вони з Джейкобом по черзі курили косяк, вперше з часів коледжу, лежали голі в ліжку та обіцяли ділити все, все без винятку, попри сором чи дискомфорт, чи небезпеку зробити боляче. Тоді здавалося, ніби це була найсміливіша обіцянка, яку могли дати одне одному двоє людей. Просто говорити правду – це здавалося майже одкровенням.

      – Без винятків, – сказав Джейкоб.

      – Навіть один виняток усе зруйнує.

      – Нічні нетримання сечі. Щось на кшталт цього.

      Джулія взяла Джейкоба за руку та сказала:

      – Ти знаєш, як я люблю тебе за таку відвертість?

      – Я, до слова, в ліжку не мочуся. Просто встановлюю межі.

      – Нема ніяких меж. У цьому вся суть.

      – Минулі сексуальні зв’язки?

      Джейкоб запитав, тому що знав, що це його найвразливіше місце, а отже, цим треба поділитися. Навіть коли в нього зникло бажання торкатися її чи відчувати її доторки, його завжди вернуло від думки, що інший чоловік пеститиме Джулію, або вона його. Люди, з якими вона була, насолода, яку отримувала та віддавала, слова, які вона стогнала. В інших ситуаціях він ніколи не комплексував, проте мозок просто змушував його уявляти її з іншими з тим магнетизмом, з яким намагаються втекти від постійного переживання травми. Що з того, що Джулія казала іншим, вона говорила і йому? Чому такі повторення здавалися найгіршою зрадою?

      – Це, звичайно, буде неприємно, – сказала вона. – Але ж справа полягає не в тому, що я хочу все про тебе знати, а в тому – що не хочу, щоб ти щось від мене приховував.

      – То я не буду.

      – І я не буду.

      Вони декілька разів передавали одне одному косяк, відчуваючи себе все ще такими відчайдушно молодими.

      – Що ти замовчуєш від мене просто зараз? – запитала вона майже без тями.

      – Просто зараз – нічого.

      – Значить, раніше замовчував?

      – Отже, я існую.

      Вона засміялася. Джулія любила кмітливість