Американська пастораль. Філіп Рот

натовпу; знайшла собі доступний спосіб і, побачивши його дієвість, вирішила, що користуватиметься ним надалі. «Як гадаєш, – питав її лікар, – як ставився б до тебе батько, якби ти не заїкалася? Що сказала б мама?» І давав наводку: «Чи бачиш ти якісь плюси в своєму заїканні?» У Шведа не вкладалося в голові: як можна винуватити дитину в тому, що від неї не залежить, – і вірити, що це їй допоможе? Не залишалося нічого іншого, крім як піти й познайомитися з цим ескулапом особисто. Зустріч відбулася, і, покидаючи кабінет, Швед був ладен убити лікаря.

      Здавалося, проблема корениться в тому, що у дівчинки – гарні, успішні батьки. І якщо Швед має рацію, то на Меррі невпинно тиснула батьківська ідилія, і дівчинка – щоб не вступати в суперечку з матір’ю, щоб примусити її здувати з себе порошинки, думати тільки про дочку, зі шкури пнутися заради неї, а на додачу відбити батька у красуні матері, – сама себе затаврувала сильним заїканням, і з позиції позірної слабкості крутила ними як хотіла.

      – Таж Меррі потерпає через заїкання, – нагадав йому Швед. – Тому вона й у вас.

      – Хтозна, може, втрати – ніщо поряд із перевагами.

      Якусь мить Швед не розумів, що каже лікар, і сказав:

      – Але ж ні, ні, коли мати бачить, як дівчинка заїкається, їй просто серце крається.

      – А може, Меррі має це за перевагу? Дитина вона дуже кмітлива і запросто маніпулює іншими. Інакше б ви не сердилися так на мене за мої слова, що дуже часто заїкання – знаряддя маніпуляції, що дозволяє домогтися свого, а деколи – навіть і помсти.

      «Він мене ненавидить, – подумав Швед. – Тільки за мій вигляд. І за вигляд Дон. Наша зовнішність не дає йому спокою. От і ненавидить, за те, що не опецьки, не потвори, як він!»

      А психотерапевт тим часом розпинався далі:

      – Вашій дочці важко бути дочкою людей, обласканих увагою з причин, які особисто вона не вважає серйозними. Повірте, непросто, коли в розпал закладеного природою суперництва матері та дочки люди питатимуть її щокроку: «Коли ти виростеш, теж будеш Міс Нью-Джерсі, як мама?»

      – Таж ніхто не питає! Хто питатиме? В нас так не прийнято. Ми навіть не говоримо про це, які там розпити… Моя дружина – це не Міс Нью-Джерсі, моя дружина – її мати.

      – Не ви, так інші запитають, містере Левов.

      – О Господи, ну так люди постійно чіпляються до малих з пустопорожніми запитаннями – проблема тут аж ніяк не в них.

      – Але ж ви розумієте, що дівчинка, яка має підстави вважати, що їй не витримати порівнянь із матір’ю, до якої вона не дотягує, що дівчинка може вибрати…

      – Нічого вона не вибирала. Послухайте, мені здається, ви махлюєте, коли звалюєте на мою дочку такий тягар і ще втовкмачуєте їй, що заїкання – її «вибір». Нема тут ніякого вибору. Для неї заїкання – суще пекло.

      – Не завжди, судячи з її розповідей. Минулої п’ятниці я запитав у неї навпростець: «Меррі, чому ти заїкаєшся?» А вона мені каже: «Бо заїкатися легше».

      – Таж ж ви прекрасно