Американська пастораль. Філіп Рот

Левова. Згодом, у місті, я випив філіжанку кави в новій крамниці Макферсона, що замінила собою заклад Гемліна, чиє поштове відділення підірвала тінейджерка Левов, аби «показати Америці, що таке справжня війна». З’їздив до містечка Елізабет, де народилася й росла прекрасна Шведова дружина Дон, прогулявся гарним житловим районом Елмора; побував у церкві Святої Женев’єви, до якої ходила її сім’я, а відтак рушив на схід, до старого порту на річці Елізабет, де в шістдесятих роках кубинські емігранти та їхні нащадки остаточно замінили вихідців з Ірландії та їхніх нащадків. Я навіть зміг дістатись офісу Американського конкурсу краси в Нью-Джерсі й роздобути там глянсове фото двадцятидворічної Мері Дон Двайр, яка в травні 1949-го здобула корону «Міс Нью-Джерсі». Знайшов ще одне її фото, у тижневику округу Морріс за 1961 рік: вона стоїть у себе вдома перед каміном, у водолазці, спідниці, блейзері, а знизу підпис: «Місіс Левов, Міс Нью-Джерсі в 1949 році, обожнює свій дім, збудований 170 років тому, та вважає, що він утілює всі цінності її родини». У громадській бібліотеці Ньюарка я переглянув мікрофільми спортивних сторінок «Ньюарк ньюс» (газети, що проіснувала до 1972 року), шукаючи турнірні таблиці та звіти про ігри, в яких Швед блискуче відстоював честь Віквейської старшої школи (яка в 1995 році ще працювала) та коледжу Упсали (до 1995 року вже був розформований). Уперше за п’ятдесят років я перечитав книжки Джона Тюніса про бейсбол і якийсь час навіть розмірковував, чи не назвати книжку про Шведа «Малий з Кір-авеню», відсилаючи до повісті Тюніса про хлопця-сироту з коннектикутського Томкінсвілля, що виступав у вищій лізі, але мав одну ваду: «трохи більше, ніж треба, опускав праве плече, від чого м’яч летів зависоко». Вада була єдина, однак вистачило і її, щоб вищі сили знищили спортсмена.

      І все ж, попри ці та ще інші мої намагання дізнатися більше про Шведа і його світ, я був готовий визнати, що мій Швед не є справжнім Шведом. Так, мені доводилося мати справу лише з його слідами; так, я не писав про те, ким він був для Джеррі, і на моєму портреті нема тих його рис, яких я чи не знав, чи й не хотів би знати; так, на сторінках моєї книжки сутність Шведа геть не та, що в реальному житті. Але чи означало це, що я створив істоту, фантастичну від початку до кінця, цілковито позбавлену неповторної індивідуальності реального створіння? Чи означало це, що моє бачення Шведа – більша хиба, ніж уявлення Джеррі про нього (яке він сам нізащо й ніколи не визнав би хибою)? Чи означало це, що Швед і його сім’я схожі на себе менше, аніж їхні образи, збережені в голові у Джеррі? Хто мені скаже? Чи може хтось узагалі це знати? Коли йдеться про те, щоб висвітлити Шведову герметичність, зрозуміти схожих на нього правильних хлопців, яких усі люблять, які мешкають серед нас, хто більше, хто менше виділяючись на загальному тлі, то, як на мене, ще не факт, що здогади одних будуть точніші, аніж міркування інших.

      – Ти мене не пам’ятаєш, правда? – запитала та жінка, яка сполохала Джеррі.

      Тепло всміхаючись, вона взяла мене за руки. Коротка стрижка, що увінчувала царствену,