Infernale. Пекельний сеанс. Джонатан Скарітон

провести заплановану публічну демонстрацію, адже загадково зник із потяга в 1890-му. Його тіла й багажу так і не відшукали. Детективи трьох країн займалися його пошуками. Жодного сліду не знайшлося. Гадаю, на час зникнення він прямував потягом на Париж[2].

      – Так і було, – сказав Вальдано, усе не відводячи погляду від очей Секюлера. – Він відвідував брата в Діжоні. Планував зустрітися з друзями в Парижі, перш ніж попрямувати далі до Нью-Йорка на час запланованої експозиції. Це мала бути перша публічна демонстрація рухомих зображень.

      – Але Секюлер так і не прибув до Парижа. Насправді його більше ніколи не бачили. Схоже, що Гічкок початку сторіччя потрапив у біду.

      – Це ваша парафія, – сказав Вальдано. – Ви бачили щось із його робіт?

      – Я бачив «Сцену в садах на Принцес-стрит», – всміхнувся Вітмен. – Усі дві секунди.

      Він зручніше вмостився в кріслі.

      – Каталоги стверджують, що серед його вцілілих робіт також є «Рух транспорту через Південний міст», «Людина, що виходить з-за рогу» і «Акордеоніст».

      Вальдано знову глянув на нього з тією-таки змовницькою посмішкою.

      – Це не зовсім так.

      – Так сказано в каталогах.

      – Звісно, ваші джерела поінформовані, та навряд чи точні.

      Він витягнув зі столу одну з шухляд і дістав два аркуші, які простягнув Вітмену.

      – Нещодавно я придбав це в одного книгаря, який облаштувався в Нью-Йорку.

      Ніби прочитавши думки Вітмена, він додав:

      – Листи Карлайла Істроу другові.

      – Карлайла Істроу? Окультиста?

      – Окультиста, письменника, альпініста, філософа, шахіста, художника і соціального критика, і це ще не все.

      – А також чорного мага, наркомана, еротомана. Пам’ятаю його на обкладинці альбому «Клуб самотніх сердець сержанта Пеппера». Він мав суттєвий вплив на багатьох музикантів, як-от Джиммі Пейджа, який придбав його колишній замок у Шотландії.

      Вальдано всміхнувся.

      – Він другий зліва – між Мей Вест і Шрі Юктешваром.

      Одержимий розгадуванням таємниці безсмертя, Карлайл Істроу об’їхав світ, провадячи окультні ритуали, укладаючи практичні посібники з езотерики та магії (чи «магіки», як він її називав) і здобуваючи друзів серед найвидатніших митців і мислителів свого часу, включно з Оґюстеном Секюлером.

      Вітмен спитав, яким чином цей лист пов’язаний із французьким винахідником.

      – Дивіться самі.

      Він поправив окуляри в сталевій оправі й заходився вивчати документ. Це був надрукований на парі аркушів лист із двома маленькими дірочками там, де сторінки колись були сколоті разом. Обидва аркуші вицвіли з часом, і на них були помітні легкі згини від тримання в конверті. Рядки були написані чорним чорнилом, дещо нахиленим почерком із гострими кутками та розривами. Лист датувався 16 серпня 1980 року і мав заголовок «Готель “Блю Клеридж”». Автор-окультист перекреслив заголовок і написав, вочевидь, свою тодішню адресу:

      Готель «Блю Клеридж»

      ххххх –

2

Прототипом Оґюстена Секюлера був французький винахідник Луї Еме Оґюстен Ле Пренс (1841–1890), автор першого в історії прототипу кінознімального апарата і перших кінозаписів. 16 вересня 1890 року зник за загадкових обставин під час подорожі потягом Діжон – Париж. У книзі під частково зміненими назвами перелічені створені ним кінозаписи, майже повністю збережені імена близьких родичів, біографічні події та обставини «патентних війн», що розпочалися після зникнення Ле Пренса, але місцезнаходження майстерні перенесене з міста Лідс у Західному Йоркширі до Единбурга.