Кишеня, повна жита. Аґата Крісті

приліпили марку на листа, ото й усе.

      Пет не засміялася. Вона подумала про жінок із родини Ланса, з якими їй доведеться спілкуватися. Цю сторону питання Ланс до уваги, либонь, не взяв.

      – А твоя сестра? – запитала вона.

      – Ілейн? О, з нею все гаразд. Вона була ще дівчиськом, коли я покинув дім. У неї було чимало захоплень, та, можливо, тепер вона подорослішала. До всього ставиться надзвичайно серйозно.

      Пет була не в захваті від такої характеристики. Вона сказала:

      – Вона не надіслала тобі жодного листа – відтоді як ти поїхав?

      – Я не залишив адреси. Але все одно вона мені не написала б. Ми не вельми дружна родина.

      – Схоже, що ні.

      Він скинув на неї швидким поглядом.

      – Що, злякалася? Моя родина тобі не надто сподобалася? Але не бійся. Ми з ними жити не будемо, та й спілкуватимемося нечасто. Ми десь купимо собі невеликий будиночок. Ти матимеш коней, собак – усе, чого зажадаєш.

      – Але щодня о п’ятій вісімнадцять ти будеш удома?

      – Так, буду. Щодня до міста й назад, у строгому костюмі. Але ти не турбуйся, моя кохана, – чудових куточків природи вистачає й навколо Лондона. До того ж я відчуваю, як у мені прокидається смак до фінансових справ. Зрештою, це в мене в крові, передалося від обох сторін родини.

      – Ти не дуже пам’ятаєш свою матір, чи не так?

      – Вона завжди здавалася мені неймовірно старою. Вона й була стара, звичайно. Ілейн вона народила майже в п’ятдесят років. Вона носила безліч якихось брязкалець, мала звичай лежати на канапі й читати мені історії про рицарів і дам, які мене неймовірно нудили. «Королівські ідилії» Теннісона. Певно, я її любив… Вона була якоюсь дуже безбарвною. Я це розумію, коли озираюся назад.

      – Схоже, ти ніколи нікого особливо не любив, – сказала Пет із несхваленням у голосі.

      Ланс схопив і стиснув її за лікоть.

      – Я люблю тебе, – сказав він.

      Розділ сьомий

      Інспектор Ніл ще тримав телеграму в руці, коли почув, як до парадних дверей під’їхав автомобіль і зупинився, заскрипівши гальмами.

      – Це, певно, повернулася місіс Фортеск’ю, – сказала Мері Дав.

      Інспектор Ніл рушив у напрямку до парадних дверей. Куточком ока він побачив, як Мері Дав непомітно відступила на задній план і зникла. Було очевидно: вона не має бажання брати участь у наступній сцені. Вельми прикметний приклад такту й проникливості, але не менш прикметний приклад цілковитої відсутності цікавості.

      «Більшість жінок, – як подумав інспектор Ніл, – воліли б залишитися…»

      Коли він підійшов до парадних дверей, то побачив, що дворецький Крамп наближається від задньої частини холу. Отже, він також почув шарудіння автомобільних коліс.

      То була двомісна спортивна машина «ролс-бентлі». З неї вийшли двоє людей і попрямували до входу в дім. Коли вони підійшли до дверей, двері відчинилися. Адель Фортеск’ю втупилася здивованим поглядом в інспектора Ніла.

      Він відразу зрозумів, що перед ним дуже вродлива жінка, і також зрозумів, наскільки влучною характеристикою наділила