Кишеня, повна жита. Аґата Крісті

сконтактуємося з містером Персівалом, як тільки зможемо. На жаль, він тепер у від’їзді десь у Північній Англії.

      – О, я забула.

      – Залишається тільки одне, місіс Фортеск’ю. У кишені вашого чоловіка була жменя зерна. Ви можете якось мені пояснити, навіщо він насипав собі в кишеню зерно?

      Вона похитала головою. Вигляд у неї був геть приголомшений.

      – Може, хтось насипав його туди, бажаючи пожартувати?

      – Я не бачу, щоб у цьому був якийсь жарт.

      Інспектор Ніл також не бачив. Він сказав:

      – Я не стану турбувати вас далі, місіс Фортеск’ю. Покликати до вас покоївку? Або міс Дав?

      – Що ви сказали?

      Її запитання прозвучало якось абстрактно. Він хотів би знати, що вона тепер думає.

      Вона понишпорила у своїй сумочці й дістала звідти хусточку. Голос її тремтів.

      – Як це жахливо, – промовила вона, спотикаючись на кожному слові. – Я лише тепер починаю щось розуміти. Досі я була в цілковитому заціпенінні. Сердешний Рекс. Мій любий сердешний Рекс.

      Вона захлипала, проливаючи сльози, що здавалися майже цілком природними.

      Інспектор Ніл дивився на неї кілька хвилин із шанобливістю в погляді.

      – Це сталося дуже несподівано, я розумію, – сказав він. – Я пришлю когось до вас.

      Він попрямував до дверей, відчинив їх і вийшов із кімнати. На мить затримався, перш ніж озирнутися назад.

      Адель Фортеск’ю досі притискала до очей хусточку. Ріжки хусточки звисали вниз, але не затуляли повністю рот. На її устах грала слабка, майже непомітна посмішка.

      Розділ восьмий

      І

      – Я зробив усе, що міг, сер, – так почав свій рапорт сержант Гей. – Узяв трохи мармеладу, шматок бекону. Трохи чаю, кави та цукру, не знаю, чи їх варто було брати. Заварку, звичайно, вже викинуто, але тут варто відзначити одну річ. Чимало кави залишилося, і вони перенесли її до зали слуг на легкий сніданок об одинадцятій годині – це, думаю, важливо.

      – Так, це важливо. Показує, що якщо він ковтнув отруту в каві, то її було долито в його особисту чашку.

      – Кимось із тих, хто був присутній. Я намагався також обережно з’ясувати щодо тисових ягід або листя – нічого подібного в домі не бачили. Також ніхто нічого не знає про жито в його кишені… Це здається їм якоюсь нісенітницею. Мені теж це здається нісенітницею. Не схоже, щоб він належав до тих диваків, які схильні їсти все, що завгодно, аби тільки воно було сире, не приготоване на вогні. Чоловік моєї сестри полюбляє їсти такий непотріб. Сиру моркву, сирий горох, сиру ріпу. Але навіть він не їсть сирого зерна. Бо якби він його їв, воно почало б проростати в його животі і там би творилося казна-що.

      Задзвонив телефон, і на кивок від інспектора сержант Гей помчав відповідати на дзвінок. Пішовши слідом за ним, інспектор Ніл виявив, що телефонують з управління поліції. Зв’язок із містером Персівалом Фортеск’ю нарешті налагоджено, і він негайно повертається до Лондона.

      Коли інспектор поклав слухавку, біля парадних дверей зупинився автомобіль. Крамп пішов до дверей і відчинив їх. Жінка, що там стояла, мала