Кишеня, повна жита. Аґата Крісті

підтримав її й повів у хол. Крамп, готовий прийти на допомогу, крутився поруч.

      – Треба дати їй бренді, – сказав він.

      – Ти маєш рацію, Крампе, – підтримав його басовитий голос містера Дюбуа. – Принеси бренді. – А звертаючись до інспектора, він сказав: – Сюди.

      Він відчинив двері ліворуч. Процесія увійшла туди: інспектор, Адель Фортеск’ю, Вівіан Дюбуа і Крамп із карафою та двома келихами.

      Адель Фортеск’ю опустилася в м’яке крісло, затуливши долонею очі. Вона взяла келих, який подав їй інспектор, трохи відпила з нього й відсунула його вбік.

      – Я не хочу цього питва, – сказала вона. – Я почуваюся цілком нормально. Але скажіть мені, щ з ним сталося? Либонь, напад? Бідолашний Рекс.

      – То був не напад, місіс Фортеск’ю.

      – Ви назвалися інспектором? – це запитання пролунало з уст Дюбуа.

      Ніл обернувся до нього.

      – Так, я інспектор поліції, – пояснив він люб’язним тоном, – інспектор Ніл із відділу кримінальних розслідувань.

      Він помітив, як у темних очах співрозмовника з’явився вираз тривоги. Містерові Дюбуа зовсім не хотілося побачити перед собою інспектора з відділу кримінальних розслідувань. І навіть дуже не хотілося.

      – Що сталося? – запитав він. – Якась лиха пригода?

      Цілком неусвідомлено він поточився трохи назад, до дверей. Інспектор Ніл помітив його рух.

      – Боюся, доведеться провести розслідування, – сказав він, звертаючись до місіс Фортеск’ю.

      – Розслідування? Ви маєте на увазі – що ви маєте на увазі?

      – Боюся, це для вас велика прикрість, місіс Фортеск’ю, – його слова прозвучали співчутливо, але з твердою переконаністю. – Але ми повинні якнайшвидше точно з’ясувати, що містер Фортеск’ю їв і пив перед тим, як вирушив на службу сьогодні вранці.

      – Ви хочете сказати, він міг бути отруєний?

      – Так, схоже, що був.

      – Я в це не вірю. Ви, певно, маєте на увазі харчове отруєння?

      Її голос упав на півоктави на останніх словах. Із непроникним обличчям, але й досі люб’язним голосом інспектор Ніл сказав:

      – Даруйте, мем. А ви думали, щó я мав на увазі?

      Вона пустила повз вуха його запитання й поквапно сказала:

      – Але ми до цього непричетні, ніхто з нас.

      – А ви можете говорити за всіх членів родини?

      – Ні, звичайно… За всіх не можу…

      Дюбуа сказав, демонстративно подивившись на свого годинника:

      – Я мушу бігти, Адель. Мені страшенно шкода. З тобою буде все гаразд, чи не так? Я хочу сказати, що з тобою будуть дівчата й маленька Дав, і ти не будеш самотня…

      – Ой, Вівіане, благаю тебе, не втікай.

      То був майже благальний зойк, але він подіяв на Вівіана зовсім не так, як хотіла Адель. Він прискорив його втечу.

      – Мені страшенно прикро, моя люба. Але в мене надзвичайно важлива ділова зустріч. До речі, інспекторе, я зупинився в готелі «Дормі Гаус». Якщо я вам… е… е… знадоблюся для чогось.

      Інспектор Ніл кивнув головою. Він не мав бажання затримувати