Кишеня, повна жита. Аґата Крісті

тихим голосом:

      – Від отруєння…

      Вона не здавалася ані приголомшеною, ані наляканою, просто зацікавленою. Її поведінка була такою, як у людини, що набуває новий досвід.

      Вона замислилася на хвилину або дві, а тоді зауважила:

      – Мені ніколи раніше не доводилося мати справу з отруєнням.

      – Нічого приємного в цьому нема, – сухо поінформував її Ніл.

      – І справді… Думаю, що нема…

      Вона трохи поміркувала, а тоді поглянула на нього з несподіваною усмішкою.

      – Я цього не робила, – сказала вона. – Але, гадаю, кожен вам скаже те саме.

      – А ви маєте якесь уявлення про те, хто це зробив, міс Дав?

      Вона стенула плечима.

      – Правду кажучи, він був огидним чоловіком. Це міг зробити хто завгодно.

      – Але людей не отруюють за те, що вони «огидні», міс Дав. У такому випадку має бути справді дуже серйозний мотив.

      – Так, звичайно.

      Вона замислилася.

      – Ви не хочете розповісти мені що-небудь про родину, якій ви служите?

      Вона підвела погляд і подивилася на нього.

      Він навіть трохи здригнувся – таким несподіваним був для нього її холодний і насмішкуватий погляд.

      – Сподіваюся, це не офіційний допит? Думаю, що ні, бо інакше ваш сержант був би тут, а він зараз мордує домашню прислугу. Те, що я вам зараз скажу, не стану повторювати в суді, але я не проти розповісти вам про дещо – неофіційно. Так би мовити – без протоколу.

      – У такому разі розповідайте, міс Дав. Ми з вами зустрілися віч-на-віч, без свідків, як ви вже, бачу, помітили.

      Вона відхилилася назад, похитуючи своєю стрункою ногою і звузивши очі.

      – Дозвольте мені відразу сказати, що я не почуваю особливої відданості своїм працедавцям. Я працюю на них, бо вони мені добре платять, і я наполягаю, щоб мені платили добре.

      – Я трохи здивований, що ви знайшли собі таку роботу. Мене вразило, що ви з вашим розумом та освітою…

      – А ви хотіли б, щоб я – зі своїм розумом та освітою – сиділа сиднем у якійсь конторі? Або переписувала папери в одному з міністерств? Мій любий інспекторе Ніл, тут я знайшла собі роботу, яка мене цілком улаштовує. Люди готові платити що завгодно – що завгодно – тому, хто може звільнити їх від домашнього клопоту. Знаходити й наймати домашню прислугу – неймовірно нудна справа. Треба листуватися з агенціями, публікувати оголошення, розмовляти з людьми, домовлятися про зустрічі і дбати про те, щоб уся домашня робота робилася швидко й гладко, що, безперечно, вимагає тих здібностей, якими більшість цих людей не володіють.

      – А якщо ваш персонал, після того як вам пощастило зібрати його, раптом надумає вас покинути? Я чув про такі випадки.

      Мері усміхнулася.

      – Якщо виникне необхідність, я сама зможу застеляти ліжка, пилососити в кімнатах, готувати їжу й подавати її на стіл, і різниці в обслуговуванні ніхто не помітить. Звичайно, я намагаюся не рекламувати свої таланти. Це могло б створити для мене проблеми. Та я завжди переконана в тому, що можу затулити будь-яку невеличку