Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

падишаха – шаха над усіма шахами.

      Орхан частенько бував біля покоїв улюбленого сина Аллаха, але Поріг Щастя переступив уперше.

      Перед ним нечутно відчинялися низенькі двері: то з рідкісних порід дерева, із найтоншим різьбленням, то з химерно візерунковими решітками, то з вітражами різнокольорового скла. Стіни, багато прикрашені орнаментом і висловами з Корану, увінчувалися банями, під якими ніколи не збирався житейський гамір, бо підлога тут була встелена дивовижної краси килимами, а охорона – слуги й раби – у міру необхідності спілкувалася, як і слід у такому місці, пошепки.

      Султан Мехмед зустрів хранителя своєї шаблі, походжаючи з кутка в куток улюбленої кімнати, у якій зберігалося його вбрання для полювання й необхідна для цього зброя. Мехмед, який у семирічному віці заступив на престол, довгі роки був майстерно усунений від влади інтригами бабусі й матері. Син страченого на вимогу яничарів і духовенства султана Ібрагіма та його наложниці зі зневагою ставився до управління імперією, не отримавши в ніжному віці належних знань і вмінь. Зате цей згаяний проміжок часу він залюбки заповнював тривалими полюваннями й різного роду змаганнями, з яких виходив справді заслуженим переможцем. Завдяки ненастанній гонитві за дичиною на свіжому повітрі Мехмед отримав прізвисько Авджі, тобто мисливець. І навіть неабияк цим пишався.

      Ось і зараз він оглядав зброю для полювання на оленів у македонських лісах.

      – Сідай! – різко звелів султан і показав на купу подушок у кутку кімнати. – Не до церемоній! І обійдімося без пишних звеличань моєї нескінченної мудрості та всього іншого.

      Орхан важко опустився на вказане місце, повністю віддавши себе в руки Аллаха.

      – Я був малим, але в день мого сходження на престол пам’ятаю тебе з шаблею в руці, грізно спрямованою в бік яничарів. Кажуть, що ти врятував не лише мене, а й мою імперію.

      – Я любив твого батька, султана Ібрагіма, але не зміг врятувати його, – сумно зітхнув старий.

      – Султан, що затримує платню яничарам, оподатковує духовенство й щодня користається правом, що його надає титул винищувача невірних,[16] гідний шнурка, яким і був удавлений.

      Мехмед зловтішно розсміявся, побачивши, як набігла на обличчя його сіляхдара тінь збентеження і навіть розгубленості.

      – Неможливо почути з вуст султана такі слова? Авжеж, той, хто почув би – умить позбувся б голови. Але я нічого не казав, а ти нічого не чув. Майже всі вважають мене дурнем, який марнує життя у вічних полюваннях і розвагах. Але можу сказати тобі, що моя доволі часта відсутність у палаці й у Стамбулі спричинена страхом! Так! Так! Страхом! Я боюся перевернутих котлів яничарів-заколотників, розтертого на пил діаманта в моїй чашці кави, власних чорних охоронців, яких ви іменуєте німими,[17] з шовковими шнурками в руках і ще дуже багато чого іншого. Та бачу, що ти не здивований.

      Султан сів навпроти й подивився просто в очі свого

16

Винищувач невірних – титул султана. Він іменувався падишах, тобто цар царів, намісник Божий, хресник Пророка, первосвященик правовірних, притулок світла, тінь Бога живого і, нарешті, кровопивця й винищувач невірних. Останній титул пов’язаний із тим, що він міг убивати щодня чотирнадцять осіб, не оголошуючи, за що саме.

17

Особистим охоронцям султана відрізали язика, щоб ті не могли вибовкати султанові таємниці.