Мистецтво любові. Еріх Фромм

в собі пуританську мораль ХІХ століття і що найголовніший факт, який прагне донести ця історія, – це відчуття сорому Адама і Єви через те, що їхні геніталії було видно? Малоймовірно. І розуміючи історію з позиції вікторіанського духу, ми оминаємо головне. Ідеться от про що: після того як чоловік і жінка усвідомили самі себе й одне одного, у них з’явилось усвідомлення своєї відчуженості, відчуття розбіжності між ними, оскільки вони належали до різних статей. Та, визнавши свою відокремленість, вони залишилися чужими, оскільки ще не навчилися любити одне одного (це особливо яскраво помітно, коли Адам починає захищати себе, звинувачуючи Єву, замість того, щоб стати на її захист).

      Усвідомлення людської роздільності, відсутність возз’єднання за допомогою любові – ось джерело сорому. І водночас це джерело провини і тривоги.

      Таким чином, найглибшою потребою людини є бажання перемогти свою відокремленість, утекти із в’язниці самотності. Абсолютна неможливість досягти цієї мети означає божевілля, бо страх цілковитої ізоляції можна перебороти тільки за допомогою повного відсторонення від зовнішнього світу, коли відчуття окремішності зникає. Бо ж і світ, що залишається зовні, світ, від якого ти відгородився, теж зник.

      Перед людиною будь-якої епохи чи культури зринає те саме запитання: як побороти самотність, як досягти єдності, як вийти за межі свого індивідуального життя й віднайти спільність? Це запитання було актуальним для первісних людей, котрі жили в печерах, кочівників, які дбали про свою худобу, єгипетського селянина, фінікійського купця, римського солдата, середньовічного ченця, японського самурая, сучасного службовця чи працівника фабрики. Воно те саме, бо походить з одного джерела – становища людини, умов людського існування. А от відповісти на нього можна по-різному. Відповіддю може бути культ тварин, людське жертвопринесення, військові завоювання, потурання розкоші, аскетизм, надмірне захоплення роботою, художня творчість, любов до Бога й любов до Людини. І хоча відповідей чимало – цей перелік і є людською історією, – не можна вважати їх незліченними. На противагу: коли хтось не звертає уваги на незначні відмінності, що швидше належать до периферії, а не до центру, він побачить, що насправді існує обмежена кількість відповідей, що їх давали, і дати їх могли тільки люди, які належали до різних культур. Історія релігії та філософії постає історією цих відповідей, їхнього розмаїття і водночас обмеженості їхньої кількості.

      Певною мірою відповідь залежить від ступеня індивідуації, що її досягла людина. Власне «я» немовляти розвинулось, але зовсім незначно – малюк відчуває себе одним цілим із матір’ю, він не має відчуття відокремленості, доки мати поряд. Відчуття самотності зникає завдяки фізичній присутності матері, її грудям, шкірі. І, тільки коли в дитини розвивається відчуття відокремленості й індивідуальності, за якого фізичної присутності матері вже не досить, з’являється потреба переборювати самотність в інший спосіб.

      Так