Мистецтво любові. Еріх Фромм

припущення щодо причинності та єдності, тож йому майже вдалося похитнути віру людини в її духовну й моральну цінність та в її значущість у межах космічної будови.

      Досвід страху, в який занурилася сучасна людина внаслідок невдалої спроби вийти за свої екзистенційні межі, порушив проблему: чи мусить вона жити, повсякчас пізнаючи себе, чи ж ні; чи має вона знищити небуття, а чи небуття знищить її саму. Бо людина була змушена повернутися до своїх джерел унаслідок атрофії сенсу і її анабазис може розпочатися знову – через таємничу велич оновлення її життя.

      Страждання й надії цього століття походять із внутрішньої драми, в основі якої – дух як результат внутрішнього розколу, і з невидимих сил, що зароджуються в серці й мозку людини. Ці страждання й надії також є результатом матеріальних, економічних, політичних і технологічних проблем.

      Власне історія не є суто механічним розгортанням подій, у центрі яких людина почувається чужинцем, що потрапив до іншої країни. Особливий акцент на прогресивності людства, особливий пророчий наголос на здійсненні Богом своєї волі через історію й особливий християнський наголос на історичній природі одкровення тепер мають здатися на ласку новій історії, що охоплює нову космологію, – це визначна подія, яка от-от народиться з утроби невидимого всесвіту, що ним є людський розум і серце.

      Наша світова епоха є найбільш лиховісною й апокаліптичною з-поміж усіх, крізь які пройшло людство за свою історію. «Світові перспективи» намагаються привернути увагу до основної влади моралі, що діє у всесвіті, тієї влади, до якої людство нарешті має почати докладати максимум зусиль.

      Це криза в свідомості, яка набуває чіткіших рис через кризу в науці. Це нове пробудження після тривалого історичного періоду, з якого вона бере свій початок. З одного боку, заперечення, що їх висловив Декарт щодо можливості існування теології як науки, з другого – спростування, які надав Кант щодо метафізики як науки. Деякі скам’янілі форми такого позитивістського мислення існують і досі, презентуючи себе у квазісоціологічній міфології, яка, маскуючись під наукові поняття, створила новий анімізм. Його результат – релігія, більш примітивна, ніж традиційні прояви віри, що вона їх прагне замінити.

      Утім, зараз визнають – під впливом Вайтгеда, Берґсона та деяких інших представників феноменології – той факт, що на додачу до справжньої науки з її тенденцією виокремлювати кількісні цінності є інша категорія знань, у якій філософія, послуговуючись власними інструментами, здатна осягнути суть і внутрішню природу Абсолюту й реальності.

      Загадковий усесвіт зараз розкриває себе для філософії та науки, водночас зростає значення природи і людини, що виходить за межі математичного й експериментального аналізу сенсорних феноменів. Це значення відкидає міфологію, що є доречною виключно для задоволення емоційних потреб.

      Іншими словами, фундаментальні проблеми філософії, які є центральними в житті, знову протистоять