Мистецтво любові. Еріх Фромм

«пасивним», бо він нічого «не робить». Насправді ж такий стан зосередженої медитації є найвищим проявом діяльності – тут діє душа, і це можливо лише за умов внутрішньої свободи й незалежності. Одна концепція діяльності – сучасна – означає витрату енергії заради досягнення зовнішніх цілей; інша – застосування внутрішніх сил людини, незалежно від того, чи матимуть при цьому місце будь-які зовнішні зміни. Найчіткіше останню концепцію сформулював Спіноза. З-поміж активних і пасивних впливів він вирізняє «дії» та «пристрасті». Коли людина здійснює активний вплив, вона є вільною, вона – господар цього впливу; у разі пасивного впливу людину підштовхують уперед, вона перетворюється на об’єкт мотивів, які сама не усвідомлює. Відтак Спіноза робить висновок, що доброчесність і здатність – це те саме[8]. Заздрощі, ревнощі, усі види жадоби – це пристрасті; любов виступає діяльністю, проявом людської сили, що є можливим лише за умов свободи й ніколи не буває наслідком примусу.

      Любов – це діяльність, а не пасивний вплив: у ній треба «перебувати», а не «впадати» в неї. Загалом активний характер любові можна описати твердженням про те, що любов переважно означає давати, а не брати.

      Що означає давати? Хоч і здається, що відповідь на це запитання дуже проста, насправді вона сповнена багатозначності і складних моментів. Найбільш поширеною хибною думкою є така: давати означає «відмовлятися» від чогось, жертвувати, позбавляти себе чогось.

      Людина, якій притаманна схильність до отримання, використання чи накопичення, розуміє процес давання саме так. «Ринкова» особистість дає охоче, але очікує одержати щось натомість; для неї дати й нічого не отримати – це обман[9]. Люди з непродуктивною орієнтацією відчувають, що стають біднішими, коли віддають. Отож більшість таких індивідів загалом відмовляється давати. Дехто перетворює давання на чесноту – у сенсі жертовності. Вони переконані: оскільки віддавати так «боляче», саме тому людина й повинна це робити; для них доброчесність давання полягає в самому акті прийняття жертви. Для них норма «краще давати, ніж отримувати» означає, що краще страждати від позбавлення, аніж відчувати радість.

      Для продуктивної особистості «давати» означає зовсім інше. Давання – найвищий прояв могутності. Коли я даю, то відчуваю свою силу, своє багатство, свою владу. Відчуття великої життєвої сили й могутності наповнює мене радістю. Я відчуваю себе переповненим, щедрим, живим і водночас радісним[10]. Давати набагато радісніше, ніж отримувати – не тільки через те, що це позбавляє чогось, а й тому, що коли я даю, то відчуваю себе живим.

      Справедливість цього принципу підтверджують чимало конкретних прикладів. Найпростіший із них ілюструє сфера статевих зносин. Кульмінацією чоловічої статевої функції є давання – чоловік віддає себе, свій статевий орган жінці. У момент оргазму він віддає їй своє сім’я. Він не може цього не зробити, якщо здатен до статевого акту. В іншому

8

Спіноза «Етика» (Spinoza, Ethics IV, Def. 8).

9

Детальніше про типи особистостей можна прочитати у книзі Е. Фромма «Людина для себе» (Man for Himself, Rinehart & Company, New York, 1947, Chap. III, pp. 54 – 117).

10

Див. визначення радості у Спінози.