Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець

території, перетворюючи потребу в сприянні функціонування полкового адміністрування в доволі обтяжливий обов’язок[53]. І справді, в Прилуках лише для охорони колодників (що прибували з усього полку) та підтримання порядку потрібно було до тридцяти вартових. Місто заготовляло сіно для коней полкової артилерії, поштових і коней для «всяких персон». Тих же персон (а крім того й міські установи) треба було забезпечити дровами, приміщеннями тощо. Полкове діловодство потребувало паперу, смолки, воску, чорнил[54].

      Необхідні для забезпечення полкових адміністративних функцій видатки компенсувалися зборами з цехів, прибутками з магістратських сіл та міських млинів тощо. Коли Прилуцька полкова артилерія виступала в похід, то за кошти, виручені з продажу борошна, купувалися харчові запаси, реманент для возів, залізо, дьоготь. Із цих же сум фінансувалися й поклони «знатным персонам великороссийским», без чого «обійтися весма в полковом городе невозможно.

      Папир, воск, олива, сургуч и кгаляс до полкових дел, яко и на ратушне всякие расходы покупается, свечки для судових дел и до ратуша покупаются… и прочне меские чиняться расходы, продавши того ж борошна»[55].

      Обтяжливою для міського люду була постійна повинність, укази імператриці Анни Іоанівни 1730-х років дозволили підселяти солдатів навіть у покої до господарів.

      При цьому, хоч і передбачалась можливість звільнення від постойної повинності представників окремих соціальних категорій, однак при нестачі місць можна було ставити на постій і в пільгових господарствах[56]. Навіть вищі міські урядники (війти, бурмистри, ратмани) були звільнені від постою лише в 1785 р., а доти мали терпіти солдат у своїх дворах[57]. Постої завдавали населенню страшенних збитків, проблем і принижень. Поширювалися епідемічні та венеричні захворювання, відбувалося насилля, випадки зґвалтувань. Особливо не щастило містам, у яких розміщувалися штаби полків, командування та обслуга. Щоправда, дослідники зауважують, що постої водночас стимулювали міську торгівлю й ремесла[58].

      Сотенний поділ полків. масштаби і причини «міграцій» сотень

      Території полків поділялись на сотні, кількість яких суттєво різнилася. Так, відповідно до Реєстру Війська Запорозького 1649 р., вона коливалася від восьми сотень у Чернігівському полку до 23 у Білоцерківському та 22 – у Брацлавському.

      І полки, й сотні були доволі неоднаковими щодо кількості козаків і посполитих, які їх населяли. Так, скажімо, якщо Роменська і Лохвицька сотні Миргородського полку чи Стародубова сотня Канівського полку за реєстром 1649 р. налічували триста і більше козаків-реєстровців, а сотня Гладченка в тому ж таки Миргородському полку майже чотириста вояків (382 особи), то Ситницька сотня Корсунського полку – лише 48, Микитина сотня Черкаського полку – 50, полкова сотня Київського полку – взагалі 8[59].

      Із плином часу кількість козаків у різних сотнях,

53

Сердюк І. Полкових городов обивателі. – С. 238–239.

54

Лазаревский А. М. Описание Старой Малороссии. – Т. 3. Прилуцкий полк. – К., 1900. – С. 90–91.

55

Лазаревский А. М. Описание Старой Малороссии. – Т. 3. Прилуцкий полк. – С. 191–192.

56

ПСЗ. – Т. Х. – С. 649–653.

57

ПСЗ. – Т. XXІІ. – С. 388–384.

58

Беньковскій И. Утеснение киевских мещан военным постоем в 1763—64 гг. // Киевская старина. – 1895. – № 5. – С. 65–76; Лапин В. Постойная повинность в России // Английская набережная, 4: Ежегодник. – С.-Петербургского научного общества историков и архивистов. 2000 г. – СПб., 2000. – С. 135–164.

59

Сотенно-полковий устрій Гетьманщини за «Реєстром Війська Запорозького 1649 року» // Реєстр Війська Запорозького 1649 року. – К., 1995. – С. 500–503.