Її сукня. Алла Рогашко

[4] чоловікові. Допоможу тобі», – жінка розвернулась і пильно подивилась на Нілу. На її безпристрасному посірілому обличчі були відсутні будь-які емоції.

      Жінка відійшла од вікна й лиш тоді Ніла помітила поряд з нею крихітного хлопчика, що тримався за поділ її довгої темно-синьої сукні. Його тільце було пухкеньким і ніжно-рожевим; дивно, як він стояв на ногах – мав від сили місяців вісім. Жінка підхопила малюка і всадовила його в казан, що стояв на плиті.

      «Продовжуй тепер сама», – простягнула Нілі дерев’яного ополоника.

      Ніла помішувала і дивилась на безтурботне личко хлопчика. Він усміхнувся їй беззубою усмішкою й схопив рукою ополоник.

      «Чоловіка треба чимось годувати, чи як ти собі думала? Він голодний! Він дуже, дуже голодний!» – знов озвалась жінка, таким же безпристрасним поглядом дивлячись на Нілу, відтак схилила голову – під ногами лежали купки попелу; ступала на них, і її безкровне лице ще більше сіріло. З кожним порухом ніг попіл з долівки зникав, натомість проявляючись сірими плямами на її обличчі й руках.

      Жінка підняла голову. Її лице вмить скам’яніло й почало розсипатися, поволі перетворюючись на суцільну сіру пляму. Вона доторкнулась до нього руками – ще більше пороху посипалось додолу; замість обличчя утворився темно-сірий отвір, обрамлений розкішним волоссям.

      Ніла глипнула на свої руки – вони теж невблаганно розкришувалися сірим попелом, що сипався додолу крізь тонкі кістляві пальці. Доторкнулась лиця – з нього вмить посипався попіл, який, здавалося, був уже всюди: на одязі, стінах, стелі, кипів у казані. Скрізь стало, мов у пекельному тумані, і тільки довге волосся їх обидвох, що сягало колін, не торкнулася ця сіра напасть – лишалось чистим і лискучим.

      «Тікай! щезни! щезни!..» – чийсь хрипкий, надламаний голос пролунав понад усім цим запорошеним пеклом…

* * *

      – Принаймні це щось нове. Це не сонний параліч, а звичайне сновидіння. Точніше, сновидіння незвичайне, я би сказав, химерне. Слухай, а тут є простір для роздумів! – зауважив Денис.

      Його оголене тіло було ледь прикрите простирадлом. Він сьорбнув із чашки й глянув на Нілу.

      – Думаєш, це була вона, жінка з мого паралічу?

      – Я би не відкидав цієї версії… А тобі не здається, що це могла бути ти, сонечко? Пам’ятаєш, твоє волосся уві сні було таким самим, як у тієї жінки.

      Ніла замислено набурмосилась.

      – Але… якщо то була я… то чого мені від мене потрібно? Якась маячня виходить!

      – Маячня, але раціональне зерно у ній є. Волосся – це аргумент! Та й попіл з тебе теж сипався, як і з тієї жінки. Щось поміж вами є спільне, це факт!

      – Уявляєш, уві сні мені чомусь не видавався дивним малюк у киплячому казані. Та й йому було нівроку, навіть усміхався. Чого лише не наверзеться у снах… Але я впевнена: ця жінка хоче мені щось сказати. Як, як мені її почути?

      – Слухай, сонечко, а може, це якась твоя прародичка?!

      – Прародичка? Гм. Це слушна думка. Все може бути. Треба подумати про це… Ми пов’язані з цією жінкою, це однозначно,

4

Бельдеме – м’ясна страва казахської кухні.