Її сукня. Алла Рогашко

богині жіночої пристрасті, де вона? – безцеремонно перебила браваду непотрібної їй передмови.

      На обличчя чоловіка наповзла тінь розгубленості впереміж із недовірою.

      – Вона вам не сподобалась? Ви нею розчаровані?…

      – Звісно, сподобалась! Її хтось купив у вас учора?

      – Даруйте, пані Ліно, але ж учора ви з превеликим задоволенням її придбали!

      – Я не маю часу сперечатися, дуже поспішаю. Так, звичайно, я була не проти її придбати, але вийшла з магазину ні з чим! Що за дивні жарти!

      – Та до чого ж тут жарти… – щиро розгубився чоловік.

      – Скільки вона коштує?

      – Триста сімдесят гривень. Але для вас я зробив спеціальну знижку: ви придбали її всього за триста п’ятдесят! – діловито проказав.

      Так-так, спеціальну знижку… Що він узагалі верзе?! Ліна замислилась. Учора в її гаманці було десь чотириста з лишком. Вона купила тільки два апельсини й лимон до чаю, отже, в гаманці має бути принаймні чотириста гривень. Покопирсалася в сумочці й демонстративно витягла гаманець.

      – Мої гроші на місці, я не могла її придбати – хіба, якщо ви подарували її мені! – переможно посміхнулась, зауваживши кілька купюр. Однак уже наступної миті посмішка з обличчя щезла. – Що за… – розгублено пробурмотіла.

      У гаманці виявилось кілька купюр, проте дрібних! Вона нарахувала лише близько двадцяти гривень.

      – Але ж цього не може бути! – не відступалась. – Я навіть в руки її не брала! Як же вона опинилась у мене вдома?!! І куди поділись мої гроші?

      Антиквар задоволено посміхнувся.

      – Ліночко, все гаразд, заспокойтеся. Моя дружина теж часом як заходиться купувати! Страх Божий, що тоді з нею починає коїтися… А потім лиш розгублено лепече: «Де мої гроші? Куди ж поділись гроші? А хіба я це купувала?» Всяке буває, Ліночко, повірте мені!

      – Ми хіба знайомі? – оторопіло подивилась на нього. – Звідки ви знаєте моє ім’я?!

      – А знаєте що? Давайте я приготую вам чаю! Ось побачите: чашка міцного доброго напою поверне вас до тями.

      – Це повне безглуздя! Ми з вами не знайомі! Як вас звати?

      – Повторюсь: для вас я просто Леонід, без зайвих церемоній.

      – Шановний, я точно не купувала цю річ, присягаю! Та якимось дивом вона опинилась у мене вдома! Що за маячня відбувається?!!

      Спантеличена Ліна дозволила взяти себе попід руку й поволі пішла з антикваром до громіздкого дивана, що стояв коло входу. І хоча думки її плутались, чітко пам’ятала всі події вчорашнього вечора: йшла вулицею, якою ходила щодня безліч разів, але чомусь уперше зайшла сюди. Так, статуетка, безумовно, привернула увагу, навіть хотілось її придбати, але звідси вийшла з порожніми руками! Вона це ТОЧНО пам’ятає! Забігла на базар за цитрусовими й – гайда додому! Того вечора ні з ким не спілкувалась, нікого зі знайомих не зустрічала… то ЯК же це могло трапитися з нею?!!

      – Пригощайтеся, прошу! – на чайному столику поряд із диваном Леонід поставив чашку з ароматним напоєм.

      Ліна