Її сукня. Алла Рогашко

як виглядала та старовинна Геката, яку ви продали, можете мені описати?

      – Вона теж дуже красива, але її краса, я би сказав… трохи неприродна, знаєте, холодна… У неї довге волосся, обрамлене вінком із шипами, дещо схожим на терновий; сукня до самих п’ят, а в руці – пойнятий вогнем смолоскип, – розповідав так, наче бачив тепер перед собою. – Мене дуже вразив її погляд: проймаючий, якийсь аж надто пильний, наче вона дивиться просто в душу й ось-ось оживе…

      Антиквар, ніби отямившись, глипнув на Нілу, яка уважно його слухала.

      – Розумієте, взагалі, це була дуже виняткова статуетка. Річ у тім, що богиня Геката насправді виглядає дещо по-іншому, принаймні існує кілька її зображень і відтворень, але саме ця не підпадала під жодне з них. Очевидно, її виготовили на чиєсь замовлення в єдиному екземплярі. Це ексклюзивна і доволі цінна річ.

      – То, може, це не Геката?

      – Пані, ви зараз піддаєте сумнівам кваліфікацію наших поважних експертів. Звісно ж, Геката! Тим паче, на споді був викарбуваний її знак.

      – А як вона до вас потрапила?

      – Знаєте, старовина стікається в ці стіни, в яких ви тепер перебуваєте, з усіх куточків світу! – гордовито підвів підборіддя Леонід. – Гекату приніс мені перекупник, мій добрий приятель.

      – Тобто, невідомо, хто був її власником?

      – На жаль, ні…

      – А де її могли виготовити, ваші поважні експерти не визначили?

      – Достовірно невідомо, але точно в Європі. Можливо, навіть у Греції, але це вже, знову ж таки, мої особисті припущення.

      – Пане Леоніде, – глянула на бейджик, від чого нею знову пересмикнуло, – ви можете дати мені телефон перекупника? Про всяк випадок. Розумієте, мене дуже цікавить історія цієї Гекати.

      – Шановна, це вже конфіденційна інформація, – розвів руками антиквар. – Цього я вам не можу сказати, вибачайте…

      – Що ж, дуже шкода. Хоча, ви мені й так добряче допомогли, дякую вам за інформацію! На все добре!

      Ніла швидко попрямувала до дверей.

      – Може, все-таки замовите собі Гекату із каталогу? – без надії, для годиться, кинув їй услід Леонід.

      – Ні, дякую. Мене цікавить саме та. Та й, власне, вона в мене вже є…

      – Як це… як це: «є»? – пробурмотів спантеличений Леонід, дивлячись на вже зачинені двері. Хотів було піти слідом за дівчиною, але заклякнув. Якась потужна сила зупинила його…

* * *

      Усі попередні Нілині уявлення про статуетку полетіли шкереберть. Геката… богиня жіночої пристрасті. Аякже! Антиквар таки мав рацію. Такої просто не існує. Вражено перечитувала інформацію про давньогрецьку богиню Гекату в інтернеті, з острахом поглядаючи на статуетку, що стояла біля неї на столику.

      Богиня Місяця… володарка пітьми, нічних примар… Оце так відкриття!

      Ще одним відкриттям став зовнішній вигляд цієї міфічної богині – три владні жінки зі стуленими спинами, смолоскипами в руках і зміями у волоссі. Її ж Геката була одна. Хто її виготовив, на чиє замовлення?

      – Звідки