Название | Коханець леді Чаттерлі |
---|---|
Автор произведения | Девід Герберт Лоуренс |
Жанр | Эротическая литература |
Серия | Бібліотека світової літератури |
Издательство | Эротическая литература |
Год выпуска | 1928 |
isbn | 978-966-03-5103-5, 978-966-03-7685-4 |
Каліцтво не здолало його повністю. Він пересувався у кріслі на колесах, до того ж мав ще й крісло з маленьким мотором, отже, міг повільно роз’їжджати по садку та гарному меланхолійному парку, яким так пишався, – хоча й удавав, ніби до нього байдужий.
Зазнавши стільки страждань, він певної миті позбувся змоги страждати надалі і лишався напрочуд бадьорим, жвавим, навіть, можна сказати, веселим, із рум’яним здоровим обличчям та світло-блакитними блискучими очима. Його плечі були широкими й міцними, руки – дуже сильними. Він мав дорогий одяг, ошатні краватки з Бонд-стрит[2]. Проте вираз його обличчя все ще говорив про певну обачливість, хистку невпевненість каліки.
Кліффорд побував так близько до загибелі, що тепер все, що він мав, стало для нього надзвичайно цінним. У збудженому блиску його очей відчувалася неабияка гордість за те, що він лишився живим після такого удару. Та водночас він постраждав так тяжко, що в ньому ніби щось згинуло всередині, зникли деякі відчуття – і зосталася збайдужіла пустка.
Констанс, його дружина, була рум’яною дівчиною селянського типу, з м’яким каштановим волоссям, міцним тілом та плавними рухами, сповненими разом з тим якоїсь особливої енергії. В неї були великі допитливі очі й ніжний ласкавий голос. Здавалося, що вона тільки-но приїхала з рідного села. Проте це було зовсім не так. Її батько, старий сер Малкольм Рейд, був добре відомим у свій час художником – членом Королівської академії. Мати в дні розквіту прерафаелітів[3] належала до витончених фабіанців[4]. Серед таких митців і освічених соціалістів Констанс та її сестра Хільда отримали те, що можна назвати естетично-незалежним вихованням. Їх возили до Парижа, Рима й Флоренції, щоб вони відчули подих мистецтва, а ще в протилежному напрямку – до Гааги й Берліна, на збори соціалістів, учасники яких виголошували свої доповіді усіма європейськими мовами, й нікого це анітрохи не дивувало.
Таким чином, двоє дівчат із юних років не цуралися ні мистецтва, ні ідейної політики, що сприймалися ними як природна атмосфера. Вони були водночас космополітами і провінціалками з тією космополітичною провінційністю, що завжди крокує поруч із суто громадським ідеалізмом.
Коли молодшій виповнилося п’ятнадцять років, їх відправили до Дрездена – навчатися, окрім іншого, ще й музики. І вони досить гарно проводили час. Вони вільно жили у студентському середовищі, вони
1
2
3
4