Норма. Софі Оксанен

Це прийняли за пророкування поганого ходу переговорів. Думка про те, як їй прийшлося б переживати ці напружені події разом з мамою відразу по поверненню додому, душила. Вона зосередилася на келиху, незначному чоловікові, на порожній миті в своїй голові. Вона мала побачити маму наступного ранку.

      Коли Норму покликали посеред робочого дня, вона подумала, що це стосується переговорів про співробітництво і жваво ввійшла в кімнату, готова показати себе з найкращої сторони, але її зустріла двійка поліцайок. Від завитих локонів цих жіночок пахло березовим шампунем та здоровим способом життя, великими дозами вітаміну; волосся Норми було скручене і в той же час у неї спалахнула думка, що вона пережила б ці переговори, залишившись неушкодженою. Пізніше їй стало незручно. В той момент їй слід було думати про щось інше, а не про те, що людину, яка тільки що пережила трагічну втрату матері, не можуть звільнити.

      Новина швидко розлетілася по всьому офісу і її сумочку заповнили картки з номерами центрів допомоги у кризових ситуаціях. Найближчий колега прошепотів, що про це написали в газеті. Зазначалося, що водіями в метро вибирали людей, які могли пережити стрес, викликаний падінням на рейки людей, бо в даній професії рано чи пізно таке трапляється.

      Розмови про водія нагадали Нормі, що це була остання людина, яка бачила маму живою, в останню її секунду, останній крок, останній подих. Очевидно, все відбулося дуже швидко і чоловік не зміг цьому запобігти. Але все одно цією людиною повинна була бути Норма, а не водій, не незнайомці на пероні.

      Коли погляд старої жінки, блукавши, зупинився на Маріон, вона усвідомила, що зробила помилку. Все відбулося дуже швидко: стара встала несподівано спритно і спробувала плюнути в її напрямку. Священник, який сидів поряд, здригнувся, голови повернулися в сторону Еллі Наакка. Після моменту тиші всі почали прикривати неприємний інцидент брязкотом чашок з кавою та нагрібанням у тарілки їжі.

      – Вона скоріш за все прийняла тебе за Хелену, – сказав Альвар.

      Брат виник біля неї непомітно і почав відводити завмерлу Маріон в сторону дверей. У неї пересохло в роті, а руки тряслися. Саме тому вона не хотіла бачити нікого, хто пам’ятав Хелену.

      – Я не так вже і схожа не неї, – прошепотіла вона братові.

      – Звичайно ні, і ніхто тут не пов’язує тебе з нею.

      Альвар мимохідь обтрусив її волосся.

      – Забуть про цей випадок. Мати Аніти божевільна.

      Погляд Еллі Наакка був гострий, засуджуючий. Вона вже усвідомила, що була на похоронах власної дочки і винуватила в усьому Хелену, немовби хотіла сказати, що без компанії цієї недоумкуватої жінки з Анітою цього не трапилося б. Але Маріон розуміла, що то лише здогадки. Вона науявляла вже занадто багато, бо Еллі Наакка не зрозуміла, що трапилося. Маріон наблизилася до старої лише для того, аби бути в змозі сказати Ламбертові, що вона хоча б спробувала. Вона була впевнена, що не витягнула б нічого з Еллі Наакка і що та вже не впізнала б