Норма. Софі Оксанен

він відбивав стурбованість. Вона говорила про Хелену шанобливо, наче мама могла почути їхню розмову, і на якусь мить ненька знову була живою, в цій розмові, яка все ще дотримувалася її бажань. Ніхто інший не говорив про Хелену так, як мати.

      – З тих років вийшло пару хороших дітей, а все інше – лише горе. Уяви собі, через що пройшла та жінка.

      Марґіт зробила маленький ковток чогось, стакан задзвенів.

      – Забудь все це, ти помилилася.

      Чудернацький чоловік Хелени. Мати не могла терпіти, коли Хелену ображали, однак вона не говорила про те, щоб піти і провідати її. Хоча, за останній рік вона-таки бувала в місті Куопіо частіше, ніж раніше, і Нормі залишалося лише здогадуватися про стан Хелени. Вона ніколи про це не питала. Середовище лікарні завжди наводить на думку про те, що долі у всіх різні, і вона досить багато чула про них від мами. Це пригнічувало. Хоча сама Норма не була знайома з Хеленою, вона не пам’ятала, чи взагалі колись її бачила. Тільки зараз вона зрозуміла, що не отримала від Марґіт підтвердження, що Хелену сповістили про мамину смерть, та чи їй достатньо добре роз’яснили ситуацію.

      – Від цих друзів лише одні прикрощі.

      – Друзів… Яких друзів?

      Марґіт знову почала прискорюватися, але «діазепам» уповільнив артикуляцію слів та заповнив рот тітки ватою. Тоді Норма подумала, чи у змозі ще Марґіт впізнати Ламберта. Чоловік відправився у Швецію разом із Рейо Россом десятки років тому і ніхто цю парочку не бачив у селищі Наакка з тих пір. Вони не приїхали навіть на похорони власних батьків.

      – Ти маєш на увазі Рейо? У Рейо Росса є родичі? Може Ламберт приїхав з кимось із Россів?

      – Росс? Не сміши! Було та загуло. Нічого туди копати.

      Тітка скоріш за все була права. Мама подумала б так само. Вона хотіла тримати тих людей там, де їм належить, тобто у минулому. Але, якщо ніхто не підтримував зв’язок ані з Рейо, старим другом Ламберта, ані з Хеленою, то звідки Ламберт дізнався про нещасний випадок? Норма не пам’ятала, що саме було написано в некролозі, та чи було там щось про похорон. Цим займалася Марґіт. Газетна новина про цей випадок не згадувала маминого імені: «Жінка померла, впавши під потяг на станції „Сьорнеінен“. Поліція не знайшла доказів пограбування».

      Норма клацнула, видавлюючи смужку з нових таблеток, та кинула картку в сумку. Запит номера вказав, що той був скритий або передплачений, та й адресу знайти неможливо. Мама б знала, що робити. У неї завжди були відповіді на всі проблеми, незалежно від того, знала вона чоловіка чи ні. Не дивлячись на те, що удавана веселість літнього радіо не пасувала до сьогоднішнього дня, Норма попросила водія таксі зробити звук голосніше. Їй було вже за тридцять і вона звикла, що мама вирішувала все ще до того, як проблеми занадто закручувалися.

      Мати не залишила б її турбуватися про сумнівних виконавчих директорів, які переймаються власним волоссям, слідуючи законам електричного струму.

      Маріон глянула на Альвара, який непомітно в знак заперечення похитав головою. Дівчини не було на панахиді.