Норма. Софі Оксанен

Ще за декілька годин до рейсу в Тайланд мама підтверджувала час для клієнток. Навіщо вона б це робила, коли планувала вкоротити собі життя?

      Повідомлення про непрочитані листи дратували Норму і заважали її роздумам. Вона відключила Інтернет у комп’ютері та у своєму телефоні. Мама вже ніколи не буде онлайн, і за її рослинами вже не треба було доглядати, від цього залишилася лише записка-нагадування на екрані.

      Норма поставила фіалку на прилавок і сказала, що вона не вміє доглядати за рослинами. Під її опікою вони просто помирають.

      – Це квіти Аніти.

      Флористка не чула про долю своєї постійної клієнтки. Їй було лише відомо, що хтось стрибнув під потяг, коли вона була в подорожі на південь, але не знала, що то була Аніта. Жінка присіла та зітхнула. Норма почекала, давши їй час усвідомити, що трапилося, а потім представила увесь вміст маминого балкону.

      – Мамі було важливо посадити цей хвойний кущ на задньому дворі.

      – Його ще можна пересаджувати, – відповіла флористка.

      – Тоді посадіть його поки де-небудь.

      Жінка уважно подивилася на рослини: вони були рідкісними для цих широт. Ставши старшою, мама захопилася догляданням внутрішнього дворику їхнього будинку і зробила його охайним. Кущ мигдалю був подарунком від вдячного клієнта незадовго до Тайланду. Норма вже збиралася йти, коли продавщиця дістала щось з-під прилавку.

      – Аніта залишила тут свій запасний ключ.

      Жінка дала Нормі товстий конверт. Він був запечатаний і зверху нічого не було написано.

      – А мама так часто робила?

      – Завжди, коли відправлялася у поїздки.

      Норма не розуміла. Запасний ключ був у неї, а інший мама мала тримати на роботі.

      Вона розірвала конверт. У середині ключа не було. Там була флешка та картка пам’яті.

      На екрані мерехтіла відкрита валіза з накиданими до неї речами. Мама тримала камеру в руках і не могла встояти на місці, вона ходила навколо, всюди знімаючи різноманітну пилюку. Норма помітила пакет баранячого філе. Суміш спецій «Гарам масала», мигдаль. Остання спільна вечеря. Відео на картці пам’яті було зняте до того, як мама відправилася у подорож наступного дня. Екран почав дрижати і так сліпив, що очі почали боліти. Норма відвернулася та прочистила горло вином, проштовхнувши ком вниз. Вона шукала мамині послання в неправильних місцях, уявляла, що вона написала дочці, але справа у тому, що мама не була «писемною» людиною. Вона пояснювала речі, коли дзвонила, при зустрічі, у бесіді. Норма мала це збагнути раніше.

      «Почавши все це минулого року, я не могла передбачити, до чого воно приведе. Тримаючи камеру в руках перший раз, я думала задокументувати речі, які твоя бабуся могла б пам’ятати. Заради тебе. Але вийшло інакше. Закінчилося тим, що я поїхала в розвідувальну подорож, події якої мали непередбачувані повороти. Сподіваюся, що зможу зібрати достатньо мужності, щоб все прояснити. Якщо у мене не вийде, то в Банкоку я дам тобі ці відеозаписи. Я