Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

(пирскає сміхом): Ти так шелестиш, наче миші щось гризуть! То це був вірш?

      Мілена: Так.

      Маркіза: Але рим не було.

      Мілена: Це був білий вірш.

      Павза. Через деякий час знов озивається маркіза.

      Маркіза: Моя сестра колись була на Балканах і розповідала, що там страшенно багато злодіїв. Це, звичайно ж, було дуже давно… Але звичаї швидко не міняються. Що, у вас і досі крадуть?

      Мілена (спокійно): Крадуть, та все ж не так, як у Парижі. Мене вже двічі обікрали в готелях.

      Маркіза (всміхнувшись): Ох, дитино моя, в Парижі стільки іноземців… Поліція не може вдіяти анічогісінько…

      Запановує тиша. Мілена влаштовується у кріслі якнайзручніше. Літня пані не зводить із неї очей.

      Маркіза: Розкажи про себе щось іще.

      Мілена: Мені здається, що це вас стомлює.

      Маркіза: Нічого мене не стомлює. Навпаки, я не зношу тиші.

      Мілена: Але розмови стомлюють. А якщо я просто тихенько посиджу, то, може, ви заснете.

      Маркіза (сміється): Я? Засну? Та чи знаєш ти, скільки років я вже не сплю ночами?.. Це ти, судячи з твого вигляду, стомлена.

      Мілена (емоційно): Ні ж бо! Анітрішечки.

      Маркіза: Як це – ні? В тебе очі почервонілі… Зізнайся, ти невиспана.

      Мілена коротко всміхається.

      Маркіза: Це недобре. Перед чергуванням треба відсипатися.

      Мілена (спокійно): Я сподівалася поспати у вас.

      Маркіза (позираючи на неї з непідробною цікавістю): Твій цинізм стає дедалі відвертішим.

      Мілена: Чому?

      Маркіза: Ти розраховуєш, що я тебе зараз вижену. І знаєш, що нікого в лікарні це не здивує, бо я часто виганяю доглядальниць. Крім того, тобі відомо, що чергування оплачуються наперед, авансом. Це цинічно з твого боку…

      Мілена: Еге ж.

      Маркіза: Але я тебе не вижену. Ти нахабно прийшла сюди, щоб виспатися, бо заощаджуєш на готелях, чи не так?

      Мілена: Авжеж.

      Маркіза: У цьому будинку на другому поверсі вісім кімнат. Вони порожні. Мені достатньо й першого поверху, а бідолашній Флорентині вистачає місця й у підвалі…

      Мілена: Це пропозиція?

      Маркіза: Ти кмітлива. Дійсно, ти можеш там оселитися, принаймні на якийсь час… Мені потрібна постійна доглядальниця.

      Мілена: Я не шукаю постійної роботи.

      Маркіза кидає на Мілену гнівний погляд.

      Маркіза (зненацька): Подай мені судно.

      Мілена: Прошу?

      Маркіза: Суд-но. Старі люди мають ще й фізіологічні потреби. Тебе – як лікарку – це не повинно шокувати.

      Мілена встає, безпорадно озирається.

      Маркіза (лагідно): Воно в лазничці. Лазничка в кінці коридору. Гадаю, тобі відомо, як виглядає цей предмет.

      Мілена виходить. Маркіза натискає на кнопку дзвінка. Входить заспана Флорентина. Маркіза підзиває її пальцем. Флорентина робить два кроки до ліжка маркізи.

      Маркіза (напруженим шепотом): Ближче!

      Флорентина робить ще крок.

      Маркіза: Нахились до мене! Швидше!

      Флорентина схиляється над ліжком.

      Маркіза: