Таємнича історія Біллі Міллігана. Деніел Кіз

факультеті того ж вишу, що й Джуді Стівенсон та Ґері Швайкарт, і добре їх знав, хоча сам був на два курси старший. Ґері свого часу починав як його помічник – перш ніж перейти до прокурорського офісу, Явич упродовж чотирьох років працював у захисті. Він погодився з оцінкою Шермана: з погляду обвинувачення ця справа видається однією з найпростіших, які він будь-коли бачив.

      – Видається? – здивувався Шерман. – Речові докази, відбитки пальців, результати упізнання – все нам на руку! Запевняю тебе, його адвокати нічого не зможуть удіяти.

      За кілька днів Шерман мав із Джуді розмову, під час якої вирішив одразу розставити всі крапки над «і».

      – У справі Міллігана ми не йтимемо на жодні поблажки. Хлопець у нас у кулаці, і ми будемо наполягати на максимальному терміні ув’язнення. У вас немає шансів.

      Але Берні Явич напружено розмірковував. Йому, колишньому громадському захисникові, неважко було уявити, що він зробив би, опинившись на місці Джуді й Ґері.

      – Існує одна лазівка, якою вони можуть скористатися: подати клопотання про визнання свого підзахисного неосудним.

      Шерман тільки посміявся.

      Наступного дня Вільям Мілліган здійснив спробу вкоротити собі віку, розтрощивши череп об стіну камери.

      – Якщо так і далі піде, він до суду не дотягне, – озвався Ґері Швайкарт до Джуді Стівенсон, отримавши цю звістку.

      – Не думаю, що він здатен витримати суд, – відповіла напарниця. – Я гадаю, ми повинні пояснити судді, що психічний стан нашого клієнта унеможливлює його співпрацю із захистом.

      – Хочеш, аби Міллігана оглянув мозкоправ?

      – Я вважаю, що це необхідно.

      – Боже милосердний, – кинув Ґері. – Я вже бачу газетні заголовки.

      – До дідька заголовки! Щось із цим хлопчиною не гаразд. Не знаю, в чому річ, але ти й сам помітив, що за кожної зустрічі він поводиться, мовби зовсім інша людина. І коли він каже, що не пам’ятає зґвалтувань, я йому вірю. Його потрібно обстежити.

      – І за чий же це кошт?

      – У нас є свій фонд, – відповіла Джуді.

      – Авжеж, і там валяються зайві мільйони.

      – Та годі тобі, огляд у психолога нам точно по кишені.

      – Що ж, сповісти суддю, – пробуркотів Ґері.

      Коли суддя погодився відкласти розгляд справи, щоби Вільяма Міллігана міг тим часом обстежити психолог, Ґері Швайкарт зосередив увагу на слуханні Комітету з питань умовно-дострокового звільнення, що мало відбутися у середу, о пів на дев’яту ранку.

      – Мене відішлють назад до Лебанона, – сказав Мілліган.

      – Я зроблю все, щоб цього не сталося, – відповів Ґері.

      – У мене вдома знайшли пістолети, а однією з умов мого звільнення було те, що я не маю права купувати, зберігати чи використовувати холодну і вогнепальну зброю.

      – Воно-то так, – відказав Ґері. – Але якщо ми збираємося захищати тебе в суді, нам треба затримати тебе в Колумбусі, де ми зможемо з тобою тісно співпрацювати. Недобре