Солоденьке на денці пирога. Алан Бредлі

законниками?

      – Як він поставився до того, що ти йому сказав? Ну, ти розумієш – я маю на увазі те, що коїться на городі.

      Доґґер повернувся й подивився мені просто в очі.

      – Я нічого не казав йому, міс.

      Він досяг рукою до не надто ідеальної квітки й різко клацнув її секатором. Вона тихо впала на землю й залишилася лежати серед тіней, обернувши до нас своє жовте збрижене личко.

      У чотири ока ми безвідривно дивилися на троянду з відтятою головою, думаючи, що нам робити далі, коли це інспектор Г’ювітт вийшов із-за рогу будинку.

      – Флавіє, – покликав він. – У мене є розмова до тебе. – І докинув: – Ходімо всередину.

      4

      – З ким ти щойно розмовляла на городі? – запитав інспектор Г’ювітт.

      – З Доґґером, – відповіла я.

      – А ім’я?

      – Флавія, – сказала я. Несила було стриматись.

      Ми вмостилися на канапі епохи Регентства в Рожевій кімнаті. Інспектор зі стукотом поклав ручку й повернувся корпусом до мене, щоб дивитися мені в обличчя.

      – Якщо ви ще не затямили собі, міс де Люс, – а в мене є підстави припускати, що так-таки і є, – ми розслідуємо вбивство. Я не попущу вам легковажності. Людина мертва, і мені належить з’ясувати, чому, коли, як і хто. І коли я зроблю це, мій обов’язок – доповісти про все Короні. Я маю на увазі короля Георга VI, і король Георг VI – не легкодух. Тобі все зрозуміло?

      – Так, сер, – відповіла я. – Його звуть Артур. Артур Доґґер.

      – І він працює садівником у вас у Букшоу?

      – Натепер так.

      Розгорнувши чорного записника, інспектор бісерним почерком зробив нотатки.

      – То він не завжди був садівником?

      – Він майстер на всі руки, – сказала я. – Працював у нас водієм, доки його нерви не зіпсувалися…

      Дарма що мій погляд був спрямований в іншому напрямку, я все одно відчувала на собі прискіпливий погляд детектива.

      – Розумієте, війна й усе таке, – розтлумачила я. – Він був у полоні. Тато думав, що… він хотів…

      – Ясна річ, – сказав інспектор Г’ювітт несподівано чутливим тоном. – Доґґеру найліпше садівникувати.

      – Атож, Доґґеру найліпше садівникувати.

      – Я бачу, ти незвичайна дівчинка, – сказав він. – У подібних випадках слід розмовляти з тобою у присутності одного з батьків, але, враховуючи те, що твій тато нездужає…

      Нездужає? Авжеж, без сумніву. Я майже забула про свою маленьку брехню.

      Не помітивши збентеження, що враз промайнуло на моєму обличчі, інспектор вів далі:

      – Ти сказала, що Доґґер працював водієм. Твій тато все ще має автомобіль?

      Воно й правда, тато мав старенький «ролс-ройс фантом ІІ», якому знайшлося місце в каретному сараї. Насправді машина належала Гаррієт, і, відколи в Букшоу стало відомо про її смерть, автівкою жодного разу не користувалися. Мало того, дарма що тато сам не вмів кермувати, він нікому б не дозволив і пальцем торкнутися до «ролс-ройса».

      І цей прекрасний породистий шедевр автомобілебудування, із довгим чорним капотом, високим нікельованим