Солоденьке на денці пирога. Алан Бредлі

таке коли-небудь траплялось, потикався з будинку.

      – О котрій годині це було, полковнику?

      – О четвертій. Можливо, трохи раніше.

      – Ви були в каретному сараї протягом… – інспектор Г’ювітт зиркнув на годинник у себе на руці, -…п’яти з половиною годин? Від четвертої й дотепер?

      – Атож, достеменно так, – сказав тато. Не в його звичці, щоб йому ставили запитання, і, незважаючи на те що інспектор цього не прикмітив, я вловила в його тоні неабияке роздратування.

      – Зрозуміло. Ви часто виходите туди о такій порі?

      Запитання інспектора пролунало досить недбало, але я знала, що це була вдавана недбалість.

      – Ні, зовсім ні, – відповів тато. – До чого ви ведете?

      Інспектор Г’ювітт підніс ручку до кінчика носа, наче збирався подавати питання на розгляд у парламент.

      – Ви кого-небудь бачили?

      – Ні, – сказав тато, – звісна річ, ні. Ні душі.

      Інспектор Г’ювітт на кілька секунд облишив ніс, щоб зробити нотатку.

      – Значить, нікого?

      – Ні.

      Інспектор випустив легке сумовите зітхання, немовби знав уже все загодя. Дещо розчарований, він увіпхнув записник до внутрішньої кишені.

      – Дозвольте останнє запитання, полковнику, – раптом сказав він, наче йому щось зненацька спало на думку. – Який клопіт ви мали в каретному сараї?

      Тато перевів погляд від вікна й зціпив щелепи. Крутнувшись, він поглянув інспектору просто у вічі.

      – Я не готовий відповісти на це питання, інспекторе, – процідив він.

      – Чудово, – промовив інспектор. – Гадаю…

      У цю мить місіс Мюллет широко розчинила двері своїм гладким задом і вкотилася в кімнату із цілою тацею наїдків.

      – Я принесла смачне макове печиво, – оголосила вона, – печиво й чай, а для міс Флавії скляночку молока.

      Тільки не макове печиво й молоко! Я не зносила макового печива місіс Мюллет, як святий Павло не зносив гріх. Або й дужче. Мені хотілося заскочити на стіл і, трясучи виделкою з наштрикнутою сосискою, мов скіпетром, заволати, як викапаний Лоуренс Олів’є:[30] «Невже ніхто не позбавить нас від цієї метушливої кондитерки?»

      Але зробити це я не наважилась. Я сиділа тихо-лагідно.

      У цей час місіс Мюллет зробила плавний реверанс і поставила свою ношу перед інспектором Г’ювіттом, аж глядь – помітила тата біля вікна.

      – О! Полковнику де Люс! Сподівалась я, що ви покажетесь. Я сказати вам хотіла, що позбавилася від птаха мертвого, якого знайшли на порозі ми вчора.

      Місіс Мюллет десь зажила ідеї, що зворотний порядок слів надає мовленню не лише витонченості, а й певної поетичності.

      Перш ніж тато встиг змінити тему розмови, інспектор Г’ювітт уже тримав віжки в руках.

      – Мертвий птах на порозі вашого дому? Можна докладніше, місіс Мюллет?

      – О, сер, ми з полковником і міс Флавією на кухні були. Я тоді витягла щойно неймовірний кремовий торт із духовки й на підвіконня, щоб вистигав, його поставила. О такій порі я вже починаю думати про

30

Лоуренс Олів’є (1907–1989) – британський кіноактор; зіграв головну роль у фільмі «Гамлет» 1948 р., за що був нагороджений премією «Оскар».