Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців. Ірина Ігнатенко

щастя не буде. Слід зазначити, що любовну магію практикували представники обох статей одночасно.

      Підбиваючи підсумки, зазначимо, що життєвий період парубоцтва й дівоцтва був важливим з огляду на необхідність підготовки до сімейного життя та засвоєння статусних ролей одружених чоловіків та жінок як найбільш повноправної групи в українській традиційній культурі.

      У похід. М. Пимоненко

До джерелІ.

      Спати лягають уже тоді, як добре насміються та нателесуються хлопці з дівчатами. Лягають звичайне на соломі, а солому приносять дівчата на досвітки по черзі і по більше всього кулі з житньої соломи. Як тілько прийде пора спать, то хлопці звичайно кажуть: «Пора вже, дівчата, спать». То дівчата, бува, шо й одмовляються, мовляв, ще «рано». Так де там тобі. Тоді дівчата зараз беруть кулі і розстелюють по долівці від самого стола і аж до порога. Розіславши гарненько, застелюють ряднами, а в голови кладуть свою одежу, бо подушок з дому не беруть. Приготовивши це все, вони потихеньку по куточках вечеряють, шоб і хлопці не бачили, а то скажуть, шо по багато їдять, готовляться лягати спати.... Лямпу звичайно приймають з її місця на піч, і як лягають уже, то дівчата або досвітчана мати тушить лямпу, а хлопці, котрий ще з вечора запитав собі дівку, як з нею увесь вечір жартував, чи за гребнем, як вона пряла, а чи де в другому місці: «Чи не можна там з тобою переночувати?» – а вона, як на те, возьми тай згодилася на запит того хлопця. Тоді парубок, побачивши, де вона лягла, і як саме вже лямпу потушать, то й собі бебевх якраз туди до неї під рядно. То вже вони там телесуються і шушукаються у парочці, присунувшись близенько одно до одного під тим рядном».[21]

ІІ.

      Коли дівка «приходить на свій час», а ніхто її не сватає, іде до опириці за порадою. Опириця виходить вечором «на двір» і «дивиться по звіздах, як писано тій дівиці». Побувши якісь час на дворі, входить опісля до хати і каже: «Є близько (жених) доброї фамелії, збирається іти тебе сватати, але – ше якась (друга дівка) колотит». По сім дає дівиці зілля, води – радить умиватися і чекати. Трапляється однак, що опириця глянувши на звізди, побачить, що сужений інтересованої дівки вже перше вженився («присилували, хтось так зробив») і здоровий газдує собі з іншою. Тоді жадає дівка, шоб опириця жінку, з котрою живе її сужений «спрахтила». Опириця бере голку, виходить вечером на двір і звернувши її (голку) проти зірки (котра є тої жінки звінчаної з судженим), каже: «Не зірницю колю сею голою, але молодицю N. N. у серце». І коли потрапила у серце, то молодиця гине на поклик. Дівка, вернувшись від опириці, робить те, що радила вона, а повдовівший присилає до неї сватів і вони вінчаються».[22]

ІІІ.

      Притули – це гра така парубоча та дівоча. Він вилазить на неї і стулюють тоді вони животи з животами і дужче б шо робили та й те друге, бояться слави і бояться, шоб не «пробить», цебто, шоб та перегородка (пліва дівственна) не знищена… більш нічого і не роблять, а тіко граються, усе він здержується, шоб не пробить-таки, а тіко трошки так собі вмочить у неї і плоть як сходить з його, не впускать у неї…[23]

IV.

      Притула

21

Ріпецький О. Парубочі й дівочі звичаї в с. Андріяшівці на Полтавщині. – С. 158.

22

Онищук А. Матеріали до гуцульської демонології. – С. 109–110.

23

Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. – С. 97.