Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців. Ірина Ігнатенко

хліб, бере і його жінка; а в хазяїна, де гуляють, хоч би було страви повні столи, то усім байдуже – ніхто до неї дуже не кидається, аби була водка, бо коли нема водки, то кажуть: «І яке там весілля було, і не нагулялись!..»

      На весіллі самий бідний чоловік бере не менше як чотири відра, а коли хоч трохи заможніший, то й десять відер. Обносять водкою – перша пляшка – весільний батько, а зараз же за ним, з другою пляшкою – весільна мате…[26]

ІІ.

      Коли постіль готова, вечеря й частування скінчено, дружко каже: «Доволі ми пили й гуляли і добрі мислі мали, може хто й спати хоче? «Старосто, пане старосто!» – «Жалуйтесь». – «Благословіть молодих дітей спать вести!» – «Боже, благослови!» (тричі по тричі). Дружко подає молодій кінець хустки, виводить її з молодим на середину хати, батьки сідають на ослін і благословляють молодих хлібом-сіллю та образом, кажучи: «Йдіть, діти, спочивать; як сей хліб святий і величний, шоб і ви чесні були». Молоді кланяються тричі батькам у ноги, потому по тричі в пояс на три сторони: до стола і до покуття, на право і на ліво; до порога кланяться не треба. Молода бере у батька свій образ, молодий у матері свої паляниці і сіль, свашка бере з покуття шаблю, дружко за хустку в руці молодої веде молодих в комору».[27]

ІІІ.

      За вечерею молодий питається молодої: «Як наше діло?» На се вона повинна сказати йому правду: чи йти в комору їм, чи повинна признатися. Коли вона признається, то все кінчається гарно, коли ж збреше, то її нагайка не помилує, бо своєю брехнею вона накличе на худобі, на товар гнів божий, і у неї, як у брехливої хазяйки, мусить що-небудь згинути: корова, кінь і т. п.…[28]

      Поховально-поминальна обрядовість

      Суддею, який розставляв усі крапки над «і», у народних уявленнях була смерть. Саме за тим, як помирала людина, остаточно з’ясовували, якими справами за життя вона займалася – добрими чи лихими. «Яке життя, така й смерть», «Як жив, так умер», «Хто як собі заслужить – так і вмирає» тощо казали в народі. Якщо людина була доброю, мало грішила, то й смерть буде «гарною», «людською», і навпаки – великий грішник помирає тяжко й довго, мучиться, кричить нелюдським голосом, а померти не може.

      Вірили, що про наближення смерті сповіщають прикмети. Насамперед це відчувають домашні та дикі тварини, птахи, а саме:

      – собака починає вити чи рити яму на подвір’ї або під вікном;

      – часто й полохливо іржуть коні;

      – курка квокче під час заходу сонця чи кукурікає, як півень;

      – півень починає кукурікати в хаті;

      – ворона часто сидить на деревах чи будівлях садиби або кружляє над хатою;

      – дятел довбе стіну хати чи стукає у вікно;

      – кріт риє землю всередині хати (в одному з кутів).

      Надгробок-хатка на кладовищі, с. Зелень Дубровицького р-ну Рівненської обл. Фото О. Нагорнюка

      Надгробок-камінь на кладовищі, с. Вичівка Зарічненського р-ну Рівненської обл. Фото О. Нагорнюка

26

Кайндль Р. Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. – С. 23.

27

Литвинова П. Весїльні обряди і звичаї у Чернигівщинї. – С. 148–149.

28

Литвинова П. Весїльні обряди і звичаї у Чернигівщинї. – С. 148–149.